Будівельник

Того ранку гномик Мишко прокинувся від стуку молотка.
"Дивно," - подумав малюк.
Скільки він себе пам'ятав, їх вулиця була дуже тихою.
Гномик швиденько зібрався і вибіг з хатинки.
- Я ж не надовго, повернуся й поснідаю, - пообіцяв сам собі тихенько.
Там, де ще кілька днів тому було просто поле, тепер кипіла робота.
Якийсь кремезний незнайомий гном різав великі дошки на менші. Він побачив малого спостерігача:
- Допоможеш мені дім будувати? - спитав з посмішкою.
Тут з-за купи піску виглянуло ще двійко гномиків Мишкового віку:
- Давай, з нами.
Олежко і Олекса жваво носили порізані дошки і притримували разом з Мишком, поки тато прибивав.
Так, дерево до дерева, і до вікна добралися.
- Пора снідати, - покликала Мишкова сусідка бабуся Олена.
- Біжимо, бабцю, - сказали хлопчаки і помчали через город до хати.
Ще ніколи Мишкові не смакували так пиріжки з вишнею і свіже молоко.
Гномик забіг після сніданку попередити батьків, що він сьогодні дім будує, і помчав назад до дощок, пили, цвяшків та молотка.
Йому подобалось бути будівельником, тим паче з Олежком та Олексою.

© Марія Солтис-Смирнова