Гномик Мишко заглянув через паркан будинку.
На цій вулиці він гуляв вперше.
За парканом гралися маленькі гномики. Набагато менші за нього.
Поки малюки розважалися хто в піску, хто на гойдалці, поруч доросла пані читала їм казку:
"У далекому лісі на краю землі жила Снігова Королева. Вранці вона студила повітря подихом. А воду перетворювала в кригу тільки поглядом..."

Мишко прокинувся на світанку.
За вікном цвіли мальви. І до однієї з квіток прилетіла бджола.
"Це ж вона за пилком! А що далі?!"
Гномик вискочив з ліжка, за кілька хвилин одягнувся і тихенько, щоб не розбудити батьків, вийшов з дому.
Бджілка саме наїлася. І важко полетіла. Мишко пішов за нею.
Недалеко. Але за місто.
І побачив, що серед саду з яблуками і вишнями стоять вулики.

- Куди ми йдемо? - спитав борсучок Бориско у мами.
- По опале листя і мох, - відповіла вона.
- А навіщо?
Малюку було холодно, і він би залюбки залишився б у теплій домівці. Але тепло зникло. Тому він і прокинувся. Теплом була Мама.
- Зовсім скоро наступить зима. І, якщо не утеплити нашу нірку, ми замерзнемо!
Мамин терпець урвався. Бориско вже мовчки йшов за мамою.

Посеред великого міста, між доріг і висоток зачаївся надзвичайний будиночок у старому дереві. І жив там п'ятсот літній Міщик.
Міщик, тому, що справді то він місто заснував. Наслав видіння на людей, от ті сюди й прийшли, хати побудували і стали жити.
А Міщик тут теж залишився. Як якась дорога геть розбита, то помагає людям ладнати. Як пожежа якась, гасити допомагає.

Мишка Нотка сиділа у своїй нірці і перебирала зошити з нотами.
""Щедрика" знаю, "Подоляночку" також. Треба ще вивчити якусь польку і до концерту готова."
Вона жила у музичній школі, де було кілька корпусів, з'єднаних внутрішнім двориком, тому й сама без музики не могла.
Але величезне фортепіано було для Нотки недосяжне.