Їжачок Ок тягнув за собою важку сумку. Він знайшов її на узбіччі стежини і звідти приємно пахло медом.
Їжачок був ще тим ласуном, тому залишити знахідку з таким солодким ароматом просто не міг.
Втомився, поки доніс, аж вкляк на порозі своєї нори під тисячолітнім дубом.
Ок відпочив. Закинув сумку, а тоді сам клубочком метнувся за нею.
Відкрив торбинку та й почав шукати той медовий запах.

Одного разу Буратіно, коли гуляв по місту, зголоднів. Він побачив на одному з підвіконь Колобка.
"Смакота", - подумав дерев'яний хлопчик і миттю потягнув круглий хлібець до рота.
- Не їж мене, бо більше обманювати не зможеш, - сказав Колобок.
Буратіно йому не повірив і відкусив шматочок.
Язик враз прилип до піднебіння, а ніс став маленьким і кругленьким, неначе мала копія Колобка.

Мишка забігла до класу вже після дзвінка.
- Знову спізнилася, - почулося від дошки суворий голос Сови Совівни.
- Я не навмисно. Мене вітром знесло зі стежини, - повідомила тихенько учениця.
Вчителька блимнула величезними очистками, але мовчала. Вона бачила вранці і поламані дерева, і розбиті гнізда.
Вітер напередодні зими розгулявся.

Ліс уже пропах морозною хвоєю.
Птахи поховалися по гніздах, запала вечірня тиша.
Лише Зай все нісся вперед і не знав, як позбутися лиса Хвоста.
Нюх у рудого просто відмінний. Цілий день бреде слідом.
Вже й за кущик ховався, і через струмочок перестрибнув, а хитрий Хвіст не відстає.
Зверху за ним спостерігала білка Руда.

Блим-блим. Очі Пу призвичаїлися до вечірнього сонця і вже могли щось роздивитися.
Сьогодні вона побачила Лу.
Велика полярна сова була її далекою родичкою з Півночі. Та сюди вона з'являлася лише тоді, коли щось мало трапитись.
- Що цього разу? - з роздратуванням спитала вона.
- А чому зразу про погане думаєш? Я прилетіла просто тебе провідати і показати цей ліс йому.