Верблюди і зима

- На цей новий рік я хочу снігу, - тупнув верблюдик Абба по піску.
- Але в пустелі не буває зими, - заперечила його мама.
- Ніколи-ніколи? Тоді може поїдемо в подорож? Наприклад, до тієї рудої білочки, що прилітала торік сюди на відпочинок.
Мама важко зітхнула - вона не любила літаків. Але кораблів боялася ще більше, бо її на них нудило.
- Ну, добре.
Вони вдвох долетіли до Чарівного Лісового Містечка. Тут саме готувалися до Нового року - прикрашали ялинки, ліпили сніговиків. Але холод, що сковував пустельних гостей, не дозволив їм насолодитися всією красою.
- Абба. Ти що тут робиш? Замерзнеш! - до них неслася Прудка з великим покривалом, яким вкутала друга.
На ній були шапочка і рукавички. А крихітні черевички дозволяли бігати по снігу без посковзувань.
- На сніг хотіли подивитися.
- То ходімо в лісову шоколадню. Там ви швидко зігрієтесь теплим какао.
Верблюди зайшли до приміщення з величезними вікнами. Тут, в теплі, можна було спостерігати за всіма приготуваннями.
Поки Абба з мамою гостювали декілька днів у їхньому містечку, мешканці приготували для них подарунки - їжак зшив теплі покривала-плажі з полотна, що звикала стара павучиха Поля.
Лисичка Руда зв'язала їм шапки й довгі панчішки. А бобри та дятел змайстрували дерев'яні ковзани.
Тому, коли настала новорічна ніч, верблюди розважалися разом зі всіма. Ковзались на замерзлому озері, гралися в сніжки й танцювали довкола ялинки.
Та перед сном Абба захотів опинитися в своїй теплій пустелі. Вдома.
І, коли прокинувся там (здійснилося його щире бажання), радощам не було меж.

© Марія Солтис-Смирнова