Білченя Стрибчик сидів на пеньку.
Він вже зібрав геть усі опеньки довкола і мріяв про якусь гру.
Але навкруги вже все набридло рудому веселуну. Хвоя і листя були надто важкими, а битися паличками-шпагами не було з ким.
Навіть лісова бібліотека вже не вабила, бо всі книжки звідти Стрибчик прочитав.
Та що це? Під кущем він помітив маленький олівець і біля нього невеличкий блокнот.

Вийшов якось Їжачок з нірки. Бачить, метелик летить. Швидко побіг за ним. Неначе знав, що до ягідок приведе.
Дивиться, а між кущами чорниці Зайченя ховається.
- Ти чого? - питає.
- Тут вовк поруч гуляє. Він вже кілька днів на мене полює.
- Я його зараз провчу, щоб беззахисних зайців не їв.
Скрутився Їжачок калачиком і покотився у той бік, звідки почув дуже тихі кроки.

Дракон Мишко потирав лапки. Наближалася зима, і щодня ставало все холодніше.
"Як зігрітися?" - бідкався крихітний дракончик.
Раптом у печеру залетіла за вітром велетенська шапка.
Мишко спочатку злякався її: "А якщо там хтось ховається?".
Та за кілька хвилин він заспокоївся і підлетів ближче. На дотик шапка була м'якою і теплою. Малюк відхилив її, пусто.
Чудова домівка!

Кіт почув стук. На вікні сидів крук.
Він ніс коту сир. І друзі сіли їсти. Але миша не спала. Вона бігла до сиру і впала, бо кіт затис їй хвіст. Крук і кіт дали миші сиру.
- Не кради.
А вона рада цьому.

©Марія Солтис-Смирнова

На одній високій горі, що аж небо підписала, жили троє драконів. Брати собі домівку не вибирали, бо колись давно тут, у кратері древнього вулкану, їх мама залишила три яйця. Куди вона з батьком полетіла, ніхто не знає.