Ліс уже пропах морозною хвоєю.
Птахи поховалися по гніздах, запала вечірня тиша.
Лише Зай все нісся вперед і не знав, як позбутися лиса Хвоста.
Нюх у рудого просто відмінний. Цілий день бреде слідом.
Вже й за кущик ховався, і через струмочок перестрибнув, а хитрий Хвіст не відстає.
Зверху за ним спостерігала білка Руда.

Блим-блим. Очі Пу призвичаїлися до вечірнього сонця і вже могли щось роздивитися.
Сьогодні вона побачила Лу.
Велика полярна сова була її далекою родичкою з Півночі. Та сюди вона з'являлася лише тоді, коли щось мало трапитись.
- Що цього разу? - з роздратуванням спитала вона.
- А чому зразу про погане думаєш? Я прилетіла просто тебе провідати і показати цей ліс йому.

Поллі взяла до лапок ручку.
- Мамо, а навіщо писати.
- Щоб краще запам'ятати всі букви.
- Але я їх знаю.
- Щоб запам'ятати всі правила, де який знак ставиться. А ще, щоб звільнити твою уяву.
- Тоді я краще малюватиму, - не вгамовувалось кроленя.
- Сонечко, завдяки малюнку ти покажеш кольорову картинку. А на письмі її можна доповнити запахами, звуками, смаками та переживаннями.

Пінгвінята До і Репоспішали до крижини. Там їх вже давно чекали батьки та інші малюки.
Останні саме мали показати, чому навчилися за півроку у школі пінгвінячого танцю.
Звісно, що маленькі пінгвінчики відпрацьовували окремі па вже давно. Але увесь танець їм сьогодні доведеться танцювати вперше. Ще й парами.
До і Ре вибігли до всіх і побачили, що їм залишилося місце лише посередині.

До свят залишалося все менше часу.
Гномик Тихий заліз на табуретку, витяг свої друковані скарби і задумався.
"Що б сьогодні почитати? Цю вже читав разів зо сто. Ця спить поруч вже рік. Навіть напам'ять казку знаю. Треба щось новеньке."
Він поклав книжки на столик і помчав до свого дідуся в бібліотеку.
- Дідусю! А яку я ще книжку не читав?