- На цей новий рік я хочу снігу, - тупнув верблюдик Абба по піску.
- Але в пустелі не буває зими, - заперечила його мама.
- Ніколи-ніколи? Тоді може поїдемо в подорож? Наприклад, до тієї рудої білочки, що прилітала торік сюди на відпочинок.
Мама важко зітхнула - вона не любила літаків. Але кораблів боялася ще більше, бо її на них нудило.
- Ну, добре.

Під жовтим листям ховалася мишача нірка. Мама-миша хотіла ще до зими встигнути зібрати з поля зернят.
Але раптовий порив вітру приніс на землю перший сніг. Під білою пухнастою ковдрою сховалася не лише мишача домівка, а й поле з зернятами та стежина до нього.
Зажурилася Мишка й сіла на порозі. Раптом на білому снігу з'явився Зайчик, що жив неподалік. Він простягнув сіроманці мішок з морквою:

Десь на краю лісу, далеко на Півночі, жила в хатинці пустотлива Завірюшка.
Влітку вона літала між льодів Арктики, а взимку подорожувала разом зі снігами землею.
Іноді й по кілька днів вдома не бувала.
Та якось пробралася до Завірюшки в домівку Мишка.
Дивиться, а біля люстерка намисто лежить, між сріблом і золотом переливається.

Напередодні Нового року батьки прикрашали ялинку. Печиво в шоколаді, цукерки в яскравих обгортках вони вішали на колючі гілочки поруч з кульками і бурульками, хатинками й оленями.
Відразу ж, як ялинка осяяла вогниками оселю, під неї, наче подарунки, позлазилися павуки та мурашки.
Напрочуд тепла була зима.
- Заждіть, все не їжте, - пропищала Миша і теж кинулась до ласощів.

Одного ранку лисеня Хвостик вискочило з нірки на пошуки пригод. Воно бігло вперед і вперед, доки не потрапило в геть незнайоме місце.
Перед Хвостиком був справжній палац з вікнами і дверима, з вежами, гарною ліпниною та високими колонами.
І тут було так тихо, що рудий пригодошукач чув власне дихання.