А Мишка знову брала яскравий ліхтарик і йшла на узлісся.
Бабуся казала, що зима прийде звідти.
То Мишка й бігала перевіряти, чи не йде.
Аж якось небо потемніло. І крихітна хвостунка залишилася в теплій норі. Закрилася між мої і листя й заснула.
Вранці схопила вона свого ліхтарика і вибігла з домівки.
А навколо все біле-біле.

Єнотик Гостроносик не любив холоду. І як тільки прийшов час осінніх дощів, малюк бурмотів собі під ніс: "Хочу весни".
Та, коли впав сніг, а шибки розмалював мороз, єнотик вже перестав хнюпитись.
Бабуся сплела малому теплий барвистий шарфик, то він взагалі повеселішав.
- Гуляти йдеш? - спитав Гостроносика зайчик Білий Пух.
- А куди?
- До озера. Воно тепер перетворилося на ковзанку.

Мишці не спалося. В її нірку заглядав на диво великий повний місяць. Він нагадував їй здоровенну жовту головку сиру. А сир вона любила понад усе.
Раптом на узліссі неподалік почулися кроки. Вони наближалися все ближче. І полохлива Миша вже встигла забути про сир і місяць.
Поки гість не минув її домівку і не став навпроти великої жовтої кулі.
"Олень," - зраділа Мишка.

Він поселився під самим дахом новобудови.
Великий чорний крук вибрав це місце не даремно.
Звідси виднілися труби-гіганти, а поруч у сосновому ліску, що слугував міським парком, жили білки-пустунки і кілька їжаків.
Тому самотнім птах не був.
Якось полетів крук до річки, що в'яном крутилася довкола міста. І зустрів на пляжі черепашку.
- Звідки ти тут така взялася? - здивувався птах.

Наснилося якось сороці, що ліс увесь зник. Вирубали на дрова і хати, на столи і стільці.
Прокинулась птаха, та й зляканими очима довкола дивиться.
Там десь далеко, на узліссі кілька дерев зрізали. Он, ближче, праворуч галявина утворилася після лісорубів. Зліва добрих з двадцять беріз зрубали.
"Невже незабаром сон справдиться?!" - подумала білобока.