- Мамо, а що таке щастя? - спитав маленький Тім.
- Щастя, що ти тут зі мною, - посміхнулася мама-кролиця.
- Твоє щастя - то я?! - здивувався малюк.
З іншого боку до мами підійшов тато. Він обійняв однією лапкою сина, другою - дружину.
- Моє щастя, - посміхнувся.

- Ох і гарно ж тут, - захоплено роздивлялася Кіра навколо.
Вона була і природничому залі краєзнавчого музею.
Різні гірські породи за склом, довідник з тваринами, кілька макетів дерев.
Все б нічого, якби на неї так уважно не дивився з дуба папуга.
- Палундра, - крикнув він і накинувся до неї на плече.
До його правої лапи була прив'язана записка.

Якось вийшов Рак зі своєї схованки на дні ставка і заплутався клешнею у дірявому пакеті.
Дивиться, а довкола ще кілька плавають.
Упіймав їх і вже думав десь глибоко закопати, як побачив молодого Окуня під прозорим ковпаком банки.
Припідняв край горловини і звільнив полоненого.
- З того боку теж сміття купа, - забідкався Окунь. - Навіть бите скло є.

У старому будиночку на окраїні міста жив дивний старий гном. Мишко до нього ще ніколи не доходив. Бо у нього на дверцятах висіла табличка "Не турбувати".
Якось гномик спитав маму:
- А хто там живе?
- Ліхтарник, - відповіла вона.
- Можна мені сьогодні трішки затриматися на вулиці? - спитав зацікавлений малюк.
Матуся скептично глянула на сина.
- Добре.

Поки гномик Мишко йшов містом, шукаючи нових пригод, небо слало сірим-сірим.
Він згадав про свою подружку гномичку Надійку. Її будинок був геть поруч.
Малюк постукав у шибку.
- Можна в тебе дощ перечекати?
Якраз на нього впала перша велика крапля.
- Звісно. Але тихенько.
Мишко пройшов по вітальні, де пахло чорнилом і папером.
Мама Наді сиділа за столом і щось старанно писала.