Ліхтарник

У старому будиночку на окраїні міста жив дивний старий гном. Мишко до нього ще ніколи не доходив. Бо у нього на дверцятах висіла табличка "Не турбувати".
Якось гномик спитав маму:
- А хто там живе?
- Ліхтарник, - відповіла вона.
- Можна мені сьогодні трішки затриматися на вулиці? - спитав зацікавлений малюк.
Матуся скептично глянула на сина.
- Добре.
Ліхтарник Тарас з'явився вже геть затемна. Адже йому вже довелося обійти півміста і засвітити там ліхтарики.
В руках він тримав невеличку драбинку і запалений смолоскип.
- Хочеш мені допомогти? - змовницьки спитав він. - Не довго, лише вашу вуличку.
Мишко порахував на ній хатини. По три з кожного боку.
- Добре.
- Тоді тримай.
Гномик взяв до рук великого смолоскипа, що був вдвічі більшим за нього.
Коли ліхтарник виліз на драбинку і припідняв скло ліхтаря, Мишко віддав йому палаючого смоляника.
І, коли ліхтар освітив рідне подвір'я, від радощів заплескав у долоні.
- Ходімо далі.
Минуло кілька хвилин і вся вулиця була освітлена.
- А вранці ви їх загасите?
- Аякже, - відповів старенький.
- Можна вам допомогти?
- Ти ще спатимеш, - тихенько мовив Ліхтарник і попрямував далі, освітлюючи місто.
А Мишко подивився на запалений ліхтар біля дому і прошепотів:
- Яка важлива у нього робота.

© Марія Солтис-Смирнова