Пригода в музеї

- Ох і гарно ж тут, - захоплено роздивлялася Кіра навколо.
Вона була і природничому залі краєзнавчого музею.
Різні гірські породи за склом, довідник з тваринами, кілька макетів дерев.
Все б нічого, якби на неї так уважно не дивився з дуба папуга.
- Палундра, - крикнув він і накинувся до неї на плече.
До його правої лапи була прив'язана записка.
"Першу ляльку мотанку ми викрали з музею, щоб потрапити до твоєї статті. Якщо допоможеш знайти скарби трипільців, ми її повернемо."
"Злодії в музеї?" - спочатку злякалася мала. Але ні попереджувальних стрічок, ні поліцейських видно не було.
- Щось тут не те. Скарби трипільців? - здивувалася Кіра.
Вона взяла записку і пішла шукати наукового співробітника.
- Так це ж срібні прикраси і гончарні вироби, - засміявся той. - Перші забрали з експозиції, щоб почистити. А другі потребують реставрації... Зачекай, онучко, почерк знайомий...
- Дякую,, дідусю, ти мене наштовхнув на думку.
Дівчинка, хоч і бувала в музеї часто, та щоразу приходила сюди, мов вперше. Дідусь і мама додавали виставки, міняли експонати, шукали цікавинки.
А папуга Сніг був місцевою знаменитістю - головним героєм "Ночі в музеї".
Тому Кіра побігла до мами у комірчину.
- Сама здогадалася? - спитала з хитринкою в сірих очах мама.
- Та ні. Дідусь допоміг. А де лялька?
- Ти про мотанку? Нема. Поки я чистила срібло, вона зникла.
- Як?
- За хвилинку почнемо розслідування.
Сніг не чекав визначеного часу. Він помітив нитку від пояса ляльки і полетів до кутка, де вона лежала. Червона з парчою. "Найдавнішою" цю ляльку називали тому, що її першу зробила сама Кіра, коли спостерігала за роботою мами.
Кілька років дівчинка з нею були нерозлучні, а тоді принесла її до музею, в "зал улюблених іграшок", яким завідувала дівчинка.
- Слідів нема. Може, тут побував привид? - розглядала все довкола маленька.
- Або хтось геть дрібний, - підхопила мама і підійшла до кутка з папужкою і ниткою.
Над ними плів павутинку чорний Павлусь.
- Може, ти бачив злодія? - спитав у нього Сніг.
- Ні.
- А ляльку бачив?
- Ні.
"Щось тут не те," - подумала Кіра, коли на сонячному промінні павутинка мочала виблискувати золотим.
- Здається, хтось тут обманює, - сказала вона.
- Мені лише нитка потрібна була. А решту миші вкрали.
- Миші? В музеї? - злякалася мама.
Найбільше в світі вона боялася цих дрібних пискуль.
- Вони не тутешні, з парку прибігли.
- І де їх у парку шукати?
Хай Сніг сороку Хвостулю спитає. Вона знає.
Трійця опинилася в парку за кілька хвилин. Тут цвіли магнолії, щебетали пташки, дзюркотів фонтан.
Але Кіра з мамою не мали часу насолодитися всі цим. Вони шукали очима Сніжка, що вже говорив із сорокою.
Та вгорі здійнявся такий галас, що всі розвернули голови туди. Невеликий білий папуга тягнув сороку за хустинку.
- Так це ж ляльчина спідничка! - схопилася дівчинка.
- Здається, доню, нам простіше буде зробити нову мотанку, - сказала матуся.
- Я не здамся. Це ж найстарша моя лялька.
І Кіра підхопила шматочок тканини, що впав між Хвостулею і Снігом.
- Миші там!
Папужка повів решту до краю дитячого майданчика. Там під пеньком, що служив опорою лавки, жило троє мишей. І вони якраз розкручували ляльку на нитки і тканинки.
- Нащо вам моя лялька? - спитала дівчинка.
- Хочемо й самі таких наробити. І всім дітям, що нас пригощатимуть чимось смачненьким, будемо дарувати.
- А чого не попросили, щоб вас навчили? Тканин і ниток у парку ж не набереться.
- Та якось не подумали, - винувато опустили голову мишенята і простягнули залишки від ляльки-мотанки.
- Ну, дивіться.
Кіра сіла біля пенька і почала повертати іграшці її початковий вигляд.
Але крихітним капосникам це швидко набриддло.
- Тоді я маю іншу ідею. Даруйте їм квіткові лялечки з кульбабок. І робляться вони швидше.
За кілька секунд перед мишками було чотири жовті лялечки.
- Дякуємо! Більше ми красти не будемо, - пообіцяли сіренькі.
Дівчинка підхопила свою мотанку і повернулася до мами, бо та залишилась біля фонтану, так як боялася мишей.
- Йдемо на роботу. Миші більше шкодити нам не будуть, - сказала вона.
І трійко детективів-музейників повернулися до роботи.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна