Письменник

Поки гномик Мишко йшов містом, шукаючи нових пригод, небо слало сірим-сірим.
Він згадав про свою подружку гномичку Надійку. Її будинок був геть поруч.
Малюк постукав у шибку.
- Можна в тебе дощ перечекати?
Якраз на нього впала перша велика крапля.
- Звісно. Але тихенько.
Мишко пройшов по вітальні, де пахло чорнилом і папером.
Мама Наді сиділа за столом і щось старанно писала.
- Що вона робить? - спитав Мишко, коли нарешті побачив подругу.
- Пише нову книжку. Цього разу на Гномляндію мають піти дощі з цукерок і тістечок.
- Як цікаво. А ти пробувала писати історії?
- Звичайно. Мама задає три-п'ять обов'язкових слів і ми обоє пишемо.
- Загадай зараз ти.
- Сова, вазон, ліс.
Вони взяли по аркушу паперу і олівцю.
"Сова садила вазони у своєму дуплі в лісі."
Це була перша історія гномика.
Дощ закінчився. Мишко підійшов до Надійки і побачив списаний аркуш. Глянув на свій рядочок літер.
"Письменником мені не стати. Та ще є безліч цікавих професій."
- Дякую за цікаву можливість. Бувай.
І він поспішив додому.

© Марія Солтис-Смирнова