Зібралися якось звірята свято зустрічати.
Ведмідь каже:
- У зимову сплячку впадати не хочу. Краще Новий Рік зустрічати. Може, навіть Діда Мороза побачу.
- Ми й самі його ніколи не зустрічали, - розсміялися Зайчик з Білочкою.
Оленятко запропонувало листа головному зимовому чарівнику написати.
Їжачок взяв бронзовий дубовий листок і ялинову голку. І почав писати з допомогою друзів:

"Хто прокидається у лісі разом зі світанком?" - гадала маленька Кваккі.
Жабка жила на лісовому болоті і спала лише вдень, коли спекотно, і вночі.
Та світанки вона зустрічала вгорі, на латаття. Застрибувала на найбільший листочок.
І чекала сонечка.
Але не в небі. Вона очікувала його купання в рідному болоті.
Так і сиділа. Тихо-тихо.

Був погожий осінній день, коли мама попросила Оксанку зібрати з городу моркву.
Дівчинка взяла сапку, щоб було легше, і пішла на грядку.
Поки смикала, до городу пристрибали двоє зайченят. Вони з сумом дивилися, як їх їжу Оксаночка викопує собі. Дівча вгледіло гостей, взяло кілька морквин і дуже обережно підійшло до вухастиків. Ще й капустинку зірвало по дорозі:
- Це вам!

Одного ранку, коли гусачок Пушок виглянув з-під маминого крила, то побачив, що з неба йшов дощ.
Великі краплі вкрили і кущі смородини, і листя горіха, котилися по даху собачої буди та білому паркану вниз, щоб злитися в калюжі.
- Нам доведеться сидіти тут? - спитав Пушок.
- Ні, лише зачекаємо, поки дощик стане менший, тоді підемо калюжі міряти, - засміялася гуска-мама у відповідь.

До лісу прийшла осінь. Вона позолотила липи і клени, граби та дуби.
Лисеня вийшло з нори і дуже цьому здивувалося.
Ліс був такого ж забарвлення, як і він.
- Ура, тепер мене зайці не побачать!
І він помчав на полювання.
Але вухані все одно лисеня чули здалеку. Та й втікали швидко.
Після кількох годин біганини хахекане лисеня повернулося додому голодним.
Але тут вже мама зварила обід.