Крук і черепаха

Він поселився під самим дахом новобудови.
Великий чорний крук вибрав це місце не даремно.
Звідси виднілися труби-гіганти, а поруч у сосновому ліску, що слугував міським парком, жили білки-пустунки і кілька їжаків.
Тому самотнім птах не був.
Якось полетів крук до річки, що в'яном крутилася довкола міста. І зустрів на пляжі черепашку.
- Звідки ти тут така взялася? - здивувався птах.
- Діти принесли з собою. Випустили. А, коли йшли, коробку забрали. Тільки я зосталася.
- І де ти живеш?
- У будинку з напівкруглими вікнами, - відповіла черепаха.
Схопив крук своїми лапами нову товаришу за панцир і акуратно піднявся з нею в небо.
Черепаха від несподіванки сховалася, але вже за мить витягла голову і спостерігала за містом згори.
- Ось там, ось там мій дім! З вікно ринок видно, - зраділа вона.
Але Перу від такої напруженою роботи захотілося пити і він спустився до фонтану.
- До речі, звуть мене Крапелька і я страшенно люблю воду, - сказала черепашка і вже хотіла стрибнути у фонтан.
- А додому ти мрієш повернутися? - спитав крук.
- Так, - черепашка наблизилася до свого рятівника і терпляче чекала, поки він нап'ється води.
- Полетіли!
Біля будинку, де жила Крапелька, якраз гуляли її маленькі господарі.
Два хлопчики і їх старша сестра навіть не помітили, що їх черепашка зникла.
Поки вона не виникла біля їхніх ніг.
- Крапелька! Як!
Діти обережно підняли улюбленицю і пішли додому.
Перед тим, як полетіти додому, Перо почув черепашчине "дякую".
"Як добре, що я вмію літати," - подумав крук і рушив додому. Під дах нового будинку поблизу парку.

© Марія Солтис-Смирнова