Напівпрозорий привид замку сидів біля руїн вежі.
Він давно вже покаявся у своїх вчинках. Але волі так і не отримав.
Скільки туристів бачив до цього часу? Стільки ж історію свого злочину чув...
-- Розказували мені колись лісові гноми, що знають вони таємницю, як звільнити Привида від прокляття, -- почув він пташині голоси якось на світанку серед дерев.

Того ранку ніхто не передчував біди. Хохуля Хомка прокинулася разом з сонцем і побігла шукати щось на сніданок, радіючи теплим промінням. Скоро травичка знову зазеленіє, розцвітуть квіти.
"А поки можна торішні зернята пошукати".
Ось піднялися в небо пташки. Хто пісню заспівати, а хто в пошуках їжі, залишивши гніздечка з крихітними пташенятами.

Поки мама готувала сніданок, Рудько ганяв м'ячика. Той покотився і збив улюблену мамину вазу.
Щоб уникнути дрібних скелець, малюк розвернувся, щоб утекти, але послизнувся на калюжі і, впавши, збив стільця. Стілець впав разом з скатертинкою зі столу, мисочкою меду і тарілкою печива.
На стукіт прибігла мама:
-- Що тут коїться?! Ти цілий, Рудько?

Пінгінятко Отті розглядало листівку. Там були намальовані справжні дерева, вкриті крихітними рожевими квіточками. І під деревом стояла хатинка, попри яку цвіли тюльпани.
На листівці біля малюнка переливалась "ВЕСНА".
А зі зворотнього боку ведмедик Мілкі написав: "У нас почається літо, не мерзни, приїжджай!"

Серед поля спав старий Вітряк.
Його вже так давно покинули господарі, що й не згадаєш. У стінах утворилися щілини. Спочатку туди заглядали миші, щоб знайти і поласувати зернятами, але пшеничні та житні зерна швидко скінчилися.
Залишився Вітряк сам.
Зима вкрила землю білим снігом, вітер співав колискових, розгойдуючи крила і повертаючи покинутого в час, коли він був потрібний.