Мандрівка на Північний Полюс

Пінгінятко Отті розглядало листівку. Там були намальовані справжні дерева, вкриті крихітними рожевими квіточками. І під деревом стояла хатинка, попри яку цвіли тюльпани.
На листівці біля малюнка переливалась "ВЕСНА".
А зі зворотнього боку ведмедик Мілкі написав: "У нас почається літо, не мерзни, приїжджай!"
Пінгвінятко підняло очі догори - збирались важкі сиві хмари, які погрожували засипати Антарктиду снігом. З кожним днем ставало дедалі холодніше, Малюк подивився ще раз на листівку з квітами.
"Десь там весна... А на Північному полюсі літо..."
Короткі ноги понесли пташеня до води. Добре, що між листуванням з Мілкі час летить повільно, а ростуть пінгвіни швидко. Тепер Отті вже не боїться плисти на довгу відстань.
За сміливцем до води підбігли ще кілька молодих пінгвінів, але холодні хвилі, що билися об кригу їх зупинили. Та Отті вже поспішав до літа.
Глибока океанська вода бадьорила малого мандрівника. Аж раптом він почав плисти швидше, а вода стала теплішою.
"Здається, я в течію потрапив," - задумався пінгвінчик. Хтозна, скільки б він так плив, якби однієї миті не помітив поруч іншого пінгвіна. Той плив попереду і якось дуже повільно. Отті розігнався і вискочив з водного потоку поруч з тим птахом.
-- Привіт. Я що, довкола Антарктиди поплавав у течії.
-- Ні, ти опинився поблизу Африки. Але тут є поселення пінгвінів. Може, побуваєш у нас в гостях і розкажеш, куди мандруєш.
Пінгвіненята вибралися з води. Тут не було так холодно, як там, на півдні. Отті і Ітто поспішили до поселення.
Вождь уважно слухав гостя:
-- Десь півроку тому, коли я лише вилупився з яйця, а у нас починалося літо, на берег прилетів великий білий птах. Вітер сильно пощипав йому крило, тому я ділився з ним своєю рибою, а він розповідав, що облітав усю землю.
І має в Арктиці товариша, ведмежа Мілкі. Воно дуже добре. А ще страшенно любить рибку. І жити не може без казок, тому рік тому Пінкі, так звали птаха за його рожеві лапи і дзьоб, був у ведмедика нянем.
З того часу ми листуємось. Я підбираю папірці поблизу дослідної станції, а Мілкі -- зі скрині корабля, що колись розбився об лід Арктики.
Спочатку Ітто вмовляв нового товариша погостювати у них довше. Після вечері він розповідав про пустельну Африку і пропонував її показати гостеві.
Але Отті, поки спостерігав за зірками, яких мало видно у Антарктиді, заснув непомітно від усіх.
Ранок зустрів його чистим небом і ледь теплим сонцем.
Пінгвінятко згадало, що десь там літо і надумало повертатися, до океану.
-- Зачекай, давай по суходолу.
Але цю ідею довелося відкинути за кілька хвилин, бо здійнявся сильний вітер. Пісок підіймався, крутився, намагався потрапити в очі і дзьоб.
-- Я надіявся, що сезон вітрів уже закінчився, -- засмутився Ітто. -- Тоді тобі краще морем.
Товариші обійнялись на березі.
-- Пообіцяй, що, як повертатимешся, завітаєш у гості. Тут стільки всього цікавого можна побачити.
-- Залюбки!
І Отті пірнув у воду.
Вона рухалась повільно. Пінгвін не шукав навмисно течії, а запитував дорогу у зустрічних.
Восьминіг Редді заплутався у своїх ногах, поки намагався показати північ. Зграйка рибок-зебр поводили мандрівника колами. Велика медуза Айсі намагалася його обпекти, щоб він залишився з нею. Їй просто було самотньо, бо всі довкола боялися медуз.
Та нарешті Отті зустрів китеня Блю, яке відбилося від своїх через шторм.
-- Вони прямували на північ. Аж до Норвегії.
-- І мені треба на північ, -- зраділо пінгвіненя.
Так вдвох вони допливли до великих льодовиків.
Блю зустріла стурбована зграя. Вони й підказали, куди далі мандрувати пінгвінятку.
Арктичні льоди зустріли гостя пташиним клекотом.
-- Ви не знаєте, де шукати ведмежа Мілкі?
-- Там! Там! Там!
Крила показали на край великої крижини.
Ведмежа сиділо і дивилося на південь. Сонце було високо-високо, хоча й гріло не дуже сильно.
Отті торкнувся крилом ведмежої лапи.
Білий ведмідь розвернувся і... Щира посмішка засяяла на його вустах:
-- Ти добрався! Як я радий, що ти поруч! Ходімо, я все тобі тут покажу.
Північне літо минуло швидко. Друзі рибалили, спостерігали за китами, шукали в небі нові сузір'я і багато розмовляли.
перед тим, як вирушити додому, пінгвіненя сказало:
-- Незабаром літо буде в нас, у Антарктиді. Може, попливемо вдвох, погостюєш?
-- Залюбки! -- зрадів Мілкі і пірнув за Отті в океан.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна