Якось відправила мама-ведмедиця своїх синочків Бурого і Солодколапого до лісу по ягоди на пиріг.
Дивляться вони, а на галявині яблунька зі стиглими плодами. Зірвали ведмедики кілька яблучок в поклали до кошика.
Неподалік зібрали жменю соковитої лісової суниці.
Та, як підійшли до малинника, сталася біда.
Бурий всі ягідки клав до яблук та суниць, а Солодколапого до рота.

Камінець виник на дорозі геть несподівано. Мишеня не встигло звернути, перечепилось через перешкоду і впало. Коли піднялося, метелик вже зник
З-за кутка будинку ліниво виглянув кіт Плямка, побачив Сірячка і чкурнув мерщій до здобичі.
Довелося малому ховатися додому.
Таза кілька хвилин дзвіночок повідомив про те, що прийшли гості. До нірки поважно зайшов хом'ячок Пух.

Одного разу я, мала, залізла до бабусі на коліна.
Вона гладила мене по кострубатій косі і розказувала історію:
-- Це було так давно, що мало хто й пригадає. Серед степу широкого розляглося село. Та люди в ньому жили злі і непривітні. Тільки за себе й дбали, нікому не допомагали.

З запізненням до дня "Дякую"
Невеличка замальовка, звісно ж :)
Того ранку єнотик Гостроносик прокинувся раніше. Він тихенько вийшов з дому, щоб взяти зібрані учора корінці і помити їх.
Поки повернувся, прокинулась матуся:
-- Дякую, мій рідний.
Малюк прибрав швиденько жовте листя, яке заніс вітер через відчинене вікно прямо в улюблене крісло бабусі.
-- Дякую, -- сказала вона.

За вікном несподівано світліло.
Сова Ухха, котра щойно прилетіла з нічного полювання, охороняла останні зірки, котрі ще не згасли.
Тільки Різдвяна Велика Зірка ще залишалася на небі, не поспішаючи зникати.
Вона привітала ранкових колядників-снігурів. А тоді заглянула у вікно Вуханя.
Кроленя якраз прокинулось. Його переповнювали незвичні почуття.
"Сьогодні ж Різдво," -- подумав він.