Куди поділася ввічливість

Одного разу я, мала, залізла до бабусі на коліна.
Вона гладила мене по кострубатій косі і розказувала історію:
-- Це було так давно, що мало хто й пригадає. Серед степу широкого розляглося село. Та люди в ньому жили злі і непривітні. Тільки за себе й дбали, нікому не допомагали.
Але одного ранку все змінилося. Крізь село йшов усміхнений парубок Олекса роботи шукати. І сестричку-п'ятилітку Одарку вів з собою.
-- Доброго дня, -- привітався він з першим зустрічним. -- Може, підкажете, кому допомога по господарству треба?
Чоловік махнув рукою в бік сусідів і мовчки продовжив смикати бадилля з городу.
-- А чому він не привітався? Чому не сказав нічого? Може, він говорити не вміє? -- поспішала за братом мала щебетуха.
Один сусід, як побачив подорожнього, в хату заховався. Інший, нічого не сказавши, теж махнув у бік села.
Так, нічого й не дізнавшись, підійшли вони вдвох до сільської криниці. Дивляться, і тут селяни навіть не розмовляють.
Присіли мандрівники в затінку та й заспівали:
--- "Прошу" й "дякую" згубились,
"Добрий ранок" дівся десь
Говорити розучились,
Гавкає тут тільки пес.

Люди від криниці підійшли ближче.

-- "Вибачайте" і "Будь ласка"
Полетіли в далечінь,
В небилиці чи у казку....

-- Не повернуться вони.
Ці слова сказав сивий-сивий дідок. Він вийшов вперед і розказав, що колись це було найбільше село, де жили дружні і добрі люди, які не цуралися ніякої роботи та дружньої допомоги. Аж поки не прийшов до них старий Яян. Він все робив сам і взагалі не розмовляв. Та й кожного, хто до нього звернувся, перетворював у похмурого одинака. Забулися і допомога, і ввічливі слова у селі.
-- Але пісня і щира посмішка творять диво. І дитячі голоси.
Сестричка весело засміялася і проспівала:
-- Десь тут була Подоляночка...
Відразу пісню цю підхопили інші діти.
"Дивно, але я досі бачив лише дорослих," -- подумав парубок.
-- То ви шукаєте роботу? -- його почали обступати люди зі щирими посмішками на лиці
-- А жити є де? Здалека? Ось там хатина пустує....
Ввечері біля криниці зібралося все село, щоб подякувати Олексі . Тільки сивий Яян десь дівся.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна