Того року була пізня весна, а погода так швидко змінювалася з сонячної на дощ з градом, з затишшя до ураганного вітру, що лісові мешканці геть розгубилися.
Так і застудилась мама-кроля, коли бігала на галявину за соковитою травою для своїх кроленят. Чхає й кашляє вона.
Вухастики маленькі зібралися купкою і думають, чим їй допомогти.
Старший Білохвостик сказав:
- Треба малина і мед.

Єнотик П'єр поспішав. Ось-ось він вирушить у свою першу самостійну подорож, без батьків. Тільки зі своїм товаришем, котиком Філіпом.
Спочатку П'єр і сам боявся. Як це він без батьків мандруватиме. Але друг його заспокоїв.

Хом'як Хома вийшов зі своєї затишної нірки і не впізнав ні далекий зелено-чорний ліс, ні поле. Все засипало білим пухнастим снігом.
Гризун злякався: "У мене й запасів на зиму не вистачить. Що робити?"
Ще кілька днів тому йому мишка Польовка казала, що перебереться ближче до села, бо сніг близько -- хвостик мерзне.
А він її висміяв.

Гном-садівник Дзвоник вийшов вранці з хатинки-пенька. Він перевірив, чи не розквітла ще чайна троянда, з якої сушив пелюстки до чаю і варив солодке варення. Та ні. Мабуть, ще не час, бо лише густо майоріли нарциси та тюльпани.
Ось над блакитними очками пролісків промайнув метелик.
-- Щось ти цього року рано свою троянду виглядаєш. Я ще й кульбабок-сонечок не зустрічав навіть.

Жив біля поля з льоном маленький ховрашок.
Якось восени, коли ворухив він на пошуки їжі, несподівано знайшов пачку печива.
І таке воно було смачне, що гризун тільки його й гриз. Невеличкими порціями. Так цього печива вистачило малому на всю зиму. А всі знайомі прозвали ховрашка Печеньком.
От прийшла весна.
Не залишилося на полі ні сніжинки, а у пачці з-під печива жодної крихти.