Зайченята і мед
Того року була пізня весна, а погода так швидко змінювалася з сонячної на дощ з градом, з затишшя до ураганного вітру, що лісові мешканці геть розгубилися.
Так і застудилась мама-кроля, коли бігала на галявину за соковитою травою для своїх кроленят. Чхає й кашляє вона.
Вухастики маленькі зібралися купкою і думають, чим їй допомогти.
Старший Білохвостик сказав:
- Треба малина і мед.
Маленька Пушинка переглянула скромні запаси, що злишилися після зими:
- У нас нема.
- Зате у ведмедика Бума є, - продовжив Білохвосттик.
- Туди ж так далеко 1ти, - злякався Лякайчик, що всього боявся.
- Та ні, близько, - відказали братик та сестричка.
Вони залишили середнього братика на господарстві і самі побігли до лісового джерельця. Там, де потічок ставав ширшим, а водичка перестрибувала через камінці, треба було перейти на інший бік.
- Обережно, слизько, - попередив Білохвостик.
Кроленята швидко дістались до домівки ведмедів. Тільки вдома нікого нема!
Сіли малюки на порозі та й сумують:
- Вдома мама і Лякайко будуть переживати, що нас так довго нема. Скоро вже й татусь з лісового господарства додому прийде.
Бачать, а над ними сорока-поштарка сидить.
- Тітонько, чи не могли б ви ведмедів пошукати? Ми до них меду попросити прийшли, матуся захворіла.
- Негоже мамі хворіти, а вам самим по лісу ходити, - проскрекотіла білобока і полетіла кудись.
А за хвильку і клихоногі господарі прийшли. Вислухали вони прохання і відправили ведмежа до комори.
- Ось вам мед липовий, малина і калина. Хай одужує матуся, - побажав Бум, простягаючи три кухлики.
Пушинка взяла один кухлик, Білохвостик решту і кроленята вирушили додому.
Вечоріло, небо вкрили рожеві сутінки і малята так поспішали, що геть забули про слизькі камінці. Але Пушинка підтримала брата, коли той ледь не впав у воду.
Ось вже й світло з їхніх віконечок видно.
І тато-кріль спішить назустріч.
Він лагідно обійняв кроленят:
- Ви дуже відважні. Ходімо лікувати маму.
Після гарячого малинового чаю з медом матуся міцно заснула
А татусь взяв книжку і читав малюкам казку, як зайчик ходив по мед для мами, коли вона захворіла.
"Майже, як ми," - подумала Пушинка, закриваючи оченята.
Правда?
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна