Відродження Вітряка

Серед поля спав старий Вітряк.
Його вже так давно покинули господарі, що й не згадаєш. У стінах утворилися щілини. Спочатку туди заглядали миші, щоб знайти і поласувати зернятами, але пшеничні та житні зерна швидко скінчилися.
Залишився Вітряк сам.
Зима вкрила землю білим снігом, вітер співав колискових, розгойдуючи крила і повертаючи покинутого в час, коли він був потрібний.
Настала весна. Лагідно засвітило сонечко. Від білого снігу навіть калюж на полі не залишилось. Свіжа земля наче просила, щоб тут щось посадили.
Та пустотливий вітер приніс на крилах насіння.
Земелька прийняла його, сонце пригріло. І згодом виросли зелені стебельця з листочками.
З кожним днем вони підіймалися вище до сонечка, широкі листки ніжилися у промінцях.
І Вітрякова самотність десь поділась. Бо то пташечка прилетить, заспіває, то метелика вітер принесе. І миші повернулись. А якось на додозі скраю поля зупинилась машина.
Вистрибнули зсередини двоє дівчаток і помчали до Вітряка.
-- Гарний будинок з тебе буде, -- засміялася одна з дівчаток.
-- Добре мати тата-інженера, -- підтримала інша. -- Трохи часуі він вдихне в тебе нове життя.
Але маленькі гості чи господині не затримались біля крилатого велетня, вони побачили серед моря зелені маленьку рожеву цяточку -- розцвів перший тюльпан...
Того ранку Вітряк прокинувся щасливий. На кухні, в його серці, де колись були жорна, нова господиня варила запашну каву. Господар кілька днів займався стінами та стелею, дитячою кімнатою і кухнею разом з іншими людьми, ввечері пообіцяв Вітряку, що він знову працюватиме.
"Як? Мої жорна забрали, зерна немає," -- пригнічено думав він.
Але сталося диво. Коли чоловік натиснув кнопку, Вітряку здалося, що по його стіни завібрували. І у кімнатах з'явилося світло. Крила крутив сильний північний вітер і лампи перестали мерехтіт, а світили рівно.
-- Бачиш, старий друже, в тебе знову є робота. Тільки замість борошна ти виробляєш енергію. Це завдяки тобі світять лампи. І я зроблю так, що навіть кава варитиметься завдяки тобі.
Крилатий велетень радів, що він більше не самотній. І приносить користь...
Десь зверху почулись легенькі кроки і сміх дівчаток.
Щастя є.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна