Завірюшка і Мишка

Десь на краю лісу, далеко на Півночі, жила в хатинці пустотлива Завірюшка.
Влітку вона літала між льодів Арктики, а взимку подорожувала разом зі снігами землею.
Іноді й по кілька днів вдома не бувала.
Та якось пробралася до Завірюшки в домівку Мишка.
Дивиться, а біля люстерка намисто лежить, між сріблом і золотом переливається.
Схопила його гостя, хотіла приміряти, а воно взяло й розсипалось дрібними сніжинками.
Почала Мишка плакати, бо геть не хотіла ніякої шкоди господині заподіяти, а та саме в двері заходить.
- Пробач, я твоє намисто розбила на сніжинки.
Завірюшка розсміялась, швидко-швидко закрутилася, і всі сніжинки знову намистинами стали. Господиня голкою-крижинкою їх зібрала.
- Ось тобі від мене дарунок. Але в незнайомі оселі заходити не треба. Та й речей чужих брати не слід.
Гостя кивнула головою, прошепотіла "дякую" і втекла. А Завірюшка зробила собі схожі сніжні коралі та з того часу на собі носить, і коли кружляє-танцює, вкриває землю дрібними сніжинками.

© Марія Солтис-Смирнова