Нотка і Ніко

Мишка Нотка сиділа у своїй нірці і перебирала зошити з нотами.
""Щедрика" знаю, "Подоляночку" також. Треба ще вивчити якусь польку і до концерту готова."
Вона жила у музичній школі, де було кілька корпусів, з'єднаних внутрішнім двориком, тому й сама без музики не могла.
Але величезне фортепіано було для Нотки недосяжне.
Дідусь вирізав їй маленьку копію бандури, прикріпив струни з кінської гриви, і мишка щовечора, коли в школі залишався тільки сторож, грала на своєму інструменті.
Але сьогодні Нотка почула цокання годинника і згадала, що вони з Ніко мали зустрітися в сільській школі у музеї.
Вона вибігла в дворик, схопила з-під лавки горішок, потрусила його, щоб перевірити, і помчала далі.
В кишеньці мишка мала для друга ще один подарунок.
Ось залишились позаду карта срібного краю і намальовані книжки під обласною бібліотекою,
Крихітна мандрівниця оминула собор, пронеслася повз мури Ужгородського замку і добігла до входу в музей "Скансен". Ще трішечки.
Ніко навіть не помітив, що подруги нема. Він був прапраправнуком великого мишачого історика. І продовжував його справу.
Тому зараз перебирав дідусеві нотатки і думав, що ще можна дослідити неподалік.
- А про мене й не згадують, - засміялася Нотка, коли вибігла в шкільний клас.
- Дивися. План церкви. Біля замку розкопки почалися. Ходімо, - Ніко так навіть не відірвався від паперів.
- Спочатку поснідай.
Подруга вручила юному вченому горіх.
- А тоді вже й побіжимо шукати скарби. Тобі знадобиться ось це.
Мишка вручила товаришу поки пусту книжечку.
- Справжній нотатник! Дякую!
Обоє з'їли по чверті горішка і вибігли до замку.
Ранок ще не наповнився голосами, стукотом каблуків і машинами людей. Тому крихітні дослідники опинилися в замку самі.
Вони оглянули всі стіни зверху. А тоді спустилися вниз.
- Дивись сюди, - покликала Ніко Нотка.
Мишенята мовчали розгрібати обсипаний цемент і знайшли крихітну торбинку.
У ній лежало кілька монет з зображенням короля-миша.
- Тут правили не лише люди, - зрадів юний вчений і почав робити опис в новому блокноті.
Зверху почувся шум.
- Здається, нам пора, - сказала Нотка.
Ніко лише кивнув головою і увесь в своїх думках пішов до школи.
Нотка майнула додому. Там її чекали свої записи. Може й не такі цікаві, як історія, але для неї нотні зошити - найбільші скарби.

© Марія Солтис-Смирнова