Міщик

Посеред великого міста, між доріг і висоток зачаївся надзвичайний будиночок у старому дереві. І жив там п'ятсот літній Міщик.
Міщик, тому, що справді то він місто заснував. Наслав видіння на людей, от ті сюди й прийшли, хати побудували і стали жити.
А Міщик тут теж залишився. Як якась дорога геть розбита, то помагає людям ладнати. Як пожежа якась, гасити допомагає.
Та от халепа - пороворити йому нема з ким. Люди його не бачать, а тварин у місті все менше і менше.
Аж поки.
- Ців-ців-ців!
Міщик прокинувся на світанку від дивного звуку. Біля його дверей голосило пташеня.
Маленьке і дуже налякане.
Господар заніс крихітного гостя і посадив його біля печі, щоб зігрілося.
А тоді вже почав випитувати, що ж трапилося.
- Полетіли батьки за вечерею. А мені у гнізді геть не сиділося. Вирішив я політати. Але крильця ще малі, пір'я майже нема. Та я не впав. Підхопив мене вітер і приніс аж сюди.
- О, то я матиму тепер товариша. Залишишся зі мною?
- Знав би я, де мої мама з татом, лиш би повідомив, що живий, - погодилось пташеня.
За якийсь місяць воно вже навчилося гарно літати. І стало для Міщика незамінним помічником.

© Марія Солтис-Смирнова