Бджоляр

Мишко прокинувся на світанку.
За вікном цвіли мальви. І до однієї з квіток прилетіла бджола.
"Це ж вона за пилком! А що далі?!"
Гномик вискочив з ліжка, за кілька хвилин одягнувся і тихенько, щоб не розбудити батьків, вийшов з дому.
Бджілка саме наїлася. І важко полетіла. Мишко пішов за нею.
Недалеко. Але за місто.
І побачив, що серед саду з яблуками і вишнями стоять вулики.
Довкола стільки бджіл! Якраз дерева цвітуть.
А посеред цього багатства ходить дідусь Панас. Він поруч живе.
- Привіт, Мишку. Меду свіжого захотілося?
- Можна й меду. Хоча я подивитися надумав.
- Ходи сюди. Я тобі захисний одяг Тисках дам.
За мить старенький показував малому, як влаштований вулик. Де ховаються дрібні бджолині дітки, а де там віск і мед.
Бджоляр розповідав, що роблять з бджолиного воску і для чого використовують прополіс.
Мишко уважно слухав і дивився. Цікава робота у діда Тимошки.
Раптом йому на палець сіла бджола. Вона чогось вистромила своє жало. І Мишко подумав, що бджолярем бути ще й небезпечно.
Дідусь Панас перед виходом гостя з пасіки вручив гостю баночку меду.
- Якщо бджіл дійсно любити і доглядати, ніхто не кусається, - мовив він врешті-решт. І малий гномик йому вірив.

© Марія Солтис-Смирнова