Казки старого саду
Садовичок Веснянка і його сад.
Ранньою весною, коли легкий та пухнастий сніг перетворювався у калюжі та струмочки, а земля оживала від довгого зимового сну, під високим парканом пробилося кілька крихітних паростків.
Тут колись буде сад, - зраділа маленька дівчинка Вікторія.
Вона роздивлялась крихітні стебельця:
І ви виростите великими та гарними деревами. Зі смачними яблуками, вишнями та абрикосами.
Через кілька днів, коли сонечко вже підсушило і зігріло кожен куточок землі, а від снігу нічого не залишилось, дівчинка принесла сюди кілька горщиків з фіалками і висадила квіточки в землю поряд.
А ось тут я розіб’ю пишний квітник.
Тільки вона посадила останню квіточку, залишивши перевернуті горщики у кутку, як зовсім поруч загуркотів грім, а на землю почав крапати дощ. Вікторія схопила лопатку і побігла.
Дощ лив все сильніший.
Ось з-під горщика висунулась крихітна долонька, підняла схованку, і звідти вийшов сивий-сивий дідок з довгою бородою і купою розсіяних по лицю веснянок:
Треба квіти і паростки рятувати! заливає!
Він плеснув у долоньки і над новим крихітним садочком дощ припинився.
За кілька годин, коли дівчинка прибігла оглянути свій маленький садок, вона й побачила крихітного дідуся, який тихенько щось розповідав фіалкам:
Ви хто?
Садовичок Веснянка. Допомогти тобі хочу сад виростити.
А що ви розповідали?
Казки. Від казок діти швидше ростуть, правда?
Так. А мені розкажете казку?
Тепер до перевернутих горщиків, старих дерев і пустого квітника приходять слухати казки вже внуки Вікторії.
Веснянка сідає на свій будиночок зі старих квітникових горщечків і починає казку.
Квіткова парасолька
Якось, коли в саду поруч з фіалками розквітли тендітні троянди і чарівні лілії, вкрились квіточками кущі жоржин та хризантем. І на все це звисока заглядали жовтогарячі соняшники, сюди завітало Мишеня. Цікаве таке - кожен кущик довкола обдивиться.
Та тільки-но він половину садочку обійшов, як небо нахмурилось, зірвався сильний вітер, а на землю впали перші дощові краплинки. Поховалися жуки, затихли пташки.
“Треба й собі схованку шукати!”
Мишеня роззирнулося - під фіалку не залізеш, листя у лілій затоненьке, не сховаєшся, соняшники дуже високо!
А між трояндових кущів колючки.
Та не встигло воно засумувати - всі квіти вирішили гостя від дощика сховати - хто листочком прикриє, хто голову над Мишеням схилить.
Навіть вітер не прорветься.
І так затишно стало йому у схованці, що з вуст полилася пісенька:
Друзів теплим словом привітай,
Подаруй їм посмішку і ласку.
У хвилини радості згадай,
З ними не потрапиш ти у пастку…
Дощик закінчився так раптово, як і розпочався.
Мишеня подякувало своїм рятівникам і попрямувало додому, пообіцявши обов’язково повернутись.
Гусенята серед квітів
Того ранку фіалки і петунії, гербери та троянди, лілій та жоржини, котрі ще тихо дрімали під лагідним ранковим сонечком вмить прокинулись від дикого галасу.
Пустотливі довгошиї гусенята, що любили гуляти серед зелені, побачивши ще зачинені ворота звернули в сад.
Га-га-га! - чулося все голосніше і шестеро білочкрилих пташок поспішали до фіалок.
Рожеві й фіолетові квіточки з цікавістю обернулися до гостей, але галасливі гості промчали повз них.
Пишна троянда зі свого зросту зовсім не приваблювала гусенят.
Вони зупинились між петуній і лілій та вже спробували скубати листя чи пахучі квіточки, як зі сторони хати почулось:
Гуси, гуси, гусенята,
Буду вас я годувати,
Водичкою напою,
Попасу на полю.
Довгошиї гості як почули голос своєї маленької господині, відразу ж понеслися до неї.
Та квіти у саду ще кілька днів згадували цих галасливих гостей. Особливо, коли вони збирались на луг або поверталися звідти.
©Марія Солтис-Смирнова