Карта скарбів
Білченя Руденьке щойно повернулося до рідного дупла.
Поки бігло та стрибало, все довкола припорошило легким снігом.
- Треба карту намалювати, поки все пам'ятаю.
Малюк почав вимальовувати на снігу кружечки-комірчини і шлях до них.
- Тепер все! Можна бігти й обідати.
Радий помчав додому, звідки вже пахли гриби і горіхи - мама готувала вечерю.
Не бачило білченя, як знадвору піднявся вітер, затанцював поміж гілок та й розніс Рудикову карту довкола.
Прокинувся рано-вранці, а там снігу намело за ніч повно.
Почав гілку розчищати, сніг додолу скидати. Але карти нема!
Білченя вже й не знає, що робити. Як свої скарби розшукати?
Прибіг додому і плаче.
- Що сталося, Руденький? Що склалося, маленький? - схвильовано спитала матуся.
- Я вчора свої горіхи поховав. Карту на сніжку намалював. А її хтось вкрав.
- Ми ж високо живемо. Злодіїв поблизу точно нема. А от вітер міг попустувати, - заспокоїла ненька малятко.
- Але ж як горішки тепер шукати?
- Ну, ти спочатку до дубового пенька біг, - підказала білка.
- Так!
Зрадів малий і відразу намалював пеньок на великому дубовому листку.
Взяв з собою ще й вуглинку та побіг до першого сховку.
Звідти побачив і рідну сосну, і мишачі пагорби.
- Там у мене теж горішки ховаються.
Зірвався і помчав у той бік
Став на найвищому місці і озирається - куди далі?
- О, привіт, Рудику. Знову до гусячого мостика збираєшся? - спитало мишеня Зернятко - таке ж золотисте та дрібне, як зерно.
Намалювало білченя ще два сховки. І, махнувши лапкою побіг далі.
Ліс ділила навпіл річка В'юнка. А через неї вів гусячий мостик. Тудою щодня гуси на риболовлю ходили.
Біля річки жили бобри. То в їхній греблі Руденький і зробив собі комірчину.
Де ж останній горішок?
Їх було чотири!
Тут білченя побачило зайчика Вуханя з діжкою води.
- Привіт. Ходи до нас чай пити. Мамі так сподобалась вчора твоя історія про врятоване джерельце.
- Ходімо! - погодився малюк. І згадав, що останній горішок він не ховав. А посадив біля заячої нірки. І сподівався, що з того горішка виросте ліщина.
Можна буде по горіхи до Вуханя ходити, розповідати історії і пити теплий чай...
Ввечері Руденький розказував мамі про свої пригоди.
А вона подарувала йому ще три горішки.
- Тільки карту не забудь намалювати, - нагадала йому перед сном.
А знадвору знову танцював вітер. Тільки цього разу без капостей.
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна