Слоненя, яке боялося темряви

У далекій Африці, куди рідко потрапляють люди, жила сім'я слонів.
Та маленьке слоненя було незвичним. Воно залюбки гралися в хованки з мишенятами, але, як тільки спускалися сутінки, ховалося до мами під бока.
Малюку здавалося, що у траві на нього чатують страховиська, а гілки дерев нагадували скручені руки чудовиськ.
Замість цвіркунів він вслухався в темряві, чи не повзе десь до нього змія, а голоси нічних птахів сприймав за залякування привидів.
Батьки жартівливо називали його Тінь. Хоча сіре слоненятко не заперечувало.
Одного вечора коли вже прийшла пора лягати спати, малятко знову заховалося під бока до мами.
- Тінь, зачекай ми ще не будемо спати. Я ще маю піти до водопою щоб набрати трави на сніданок.
- А можна з тобою?
- Я швидко, зачекай тут.
І слониха поважно вирушила до води.
Як заспокоїти свій страх? Небо з кожним подихом темніло все сильніше. І навіть розсипані по ньому зірочки не допомагали. Довкола знову чулися страховиська, ввижалися чудовиська.
Слоненя сиділо і його вушка трусилися.
Раптом воно помітило, як маленькі зірочки стають все ближчі і яскравіші.
Коли вони наблизилися до слоника, він помітив що це комашки. Їх було дуже багато, і вони всі яскраво світилися.
- Привіт, малюк. Пограємося разом? Ми - світлячки!
- Так, але я трошки боюся темряви.
- Тому ми тут, з нами вона зовсім не страшна.
Слоненя спостерігало за дивовижним танком світлячків. У їхньому світлі він виразно бачив гілки дерев. Ось гніздо з пташками, які його будять на світанку піснею. У траві зеленіють коники-стрибунці. Тільки лине гра скрипалів-цвіркунів.
Маленьке слоненятко не помітило, як задрімало ще до приходу мами.
І щовечора його нові друзі прилітали погратися та врятувати його від темряви.
Так тривало поки Тінь не виріс. Він давно вже не боявся. Але вечірні забави з друзями до сих пір любив.

© Марія Солтис-Смирнова