По землі ступала Весна. Пожовкла трава раптово ставала зеленою а голі дерева вкривалися тендітними листочками.
З болота визирнула жабка. Вона любила кульбабки, але квіточок ще не було. Сонце їх ще не зігріло.
- Треба, хва, сонцю проспівати. Тепла, ква, попросити, - подумала жабка, - щоб швидше квіточки зацвіли.

Одного разу, коли на вулиці було тепло, Палітра вийшов з дому. У руках він тримав мольберт, фарби, пензлі і полотно.
І тільки розклався на галявині, щоб малювати, як побачив зверху ворону Дзьобату.
- Знову будеш мені зважати? - спитав з осудом художник.
Ворона цього разу уважно спостерігала.
Її господар, художник Пензель, хотів знати, що малює Палітра.

У одному вулику жила маленька і дуже добра бджілка Медова Крапля.
Після зими вулик загудів, всі бджоли прокинулися, але Медова Крапля не стала нікого чекати і полетіла в розвідку.
Вона згадувала торічні ромашки, кульбабки чорнобривці дзвіночки І мріяла назбирати вдосталь пилку.
Але, скільки не летіла бджілка, не бачила жодної квітки.
"Невже ми будемо голодні?"

Наближалися зимові свята - час, коли співали пісні, пахло хвою і мандаринками, а діти чекали подарунків.
У містечку Радісному батьки й дорослі поспішали до "Крамниці дитячого щастя", щоб вибрати найкращі іграшки з секретиками. Адже головний продавець, дядечко Здивуйвсіх ніколи не зізнавався, що вміють його іграшки, поки не опиняться в руках своїх маленьких господарів.

Білочка Руданка спустилася з дупла.
Її виманив незнайомий аромат.
Білочка обережно заглянула в мишачу нірку, та там було пусто.
Тоді зазирнула до Їжачка. Коль саме виходив з кошиком.
-- Ти куди?
-- Йду, Ласунчику-ведмедику поможу малину збирати. Його мама тістечка готуватиме до завтрашнього лісового свята.
-- А з вами можна?
-- Звісно!
Звірята помчали до малинника.