Сірий та опудало

Два блискучі ока дивилися крізь пухнасту шубку Сірого.
За хвилину вони ні разу не кліпнули, все дивилися й дивилися прямо на нього.
З чола потекла краплина поту. Ті очі були завбільшки з його голову. Сірий опустив вуха і почав тремтіти.
"Лисиця? Вовк? Злий та голодний ведмідь?"
І треба було ж йому так сильно захотіти капусти. Як тепер утікати від тих величезних очей?
Зайчик так би й стояв аж до ранку. Але раптом вітер дмухнув так, що повернув опудало в інший бік.
"Фух!" - зрадів Сірий і швидко застрибав до лісу.
Але його заячий хвостик тремтів ще до ранку.

©Марія Солтис-Смирнова