Потерчата і чай

Ох і Ех сиділи обабіч пенька. Вони чекали свого чаю, який заварювали повітруля Люта і мавка Диво на лісовому вогнищі.
Потерчат до нього не пускали, бо вони, неначе метелики, щоразу кидаються у вогонь.
Але малюки-світлячки ще звечора взяли свої улюблені горнятка зі шкарлупи горіхів ліщини, назбирали запашної м'яти і малини, липи та дикої вишні.
Духмянець йшов лісом такий, що зараз і водяник з русалками прийдуть.
А чаю Оху і Еху ще не принесли.
- Ох!
- Ех!
Голосно зітхали крихітні потерчата поки повітруля не принесла їхні горнятка.
Обоє вдихнули, випили смачного чаю і поснули.
Довкола зібралися водяним русалоньками, лісовик мавка і повітруля.
- Хотіли чаю вони, - схвильовано казала Люта, - але геть забули що липа з м'ятою сон навіюють.
- Доведеться без них грати, - твердо заявив лісовик і дістав шашки-камінці.
Пеньок слугував дошкою, і змагання на першість лісу почалися.
Без чемпіонів котрі тихо спали під розквітлою папороттю.
Водяник з русалками цьогоріч грав проти лісовика, мавки та повітрулі.
Довкола затихло все. Адже чемпіон цілий рік хазяйнує у лісі. Ось виглянув повний місяць. Посріблив за звичаєм воду, поплескався у горнятах і вказав водянику найвигідніший шід.
- От, маєш, цього року я не лише озером, а й лісом владарюю. Тож перше! Ніч купальська майже скінчилася. Повітруле, перенеси малюків додому. Але липи і мяти на чай зібрати треба більше.

Зошит підкинув ;)

© Марія Солтис-Смирнова