Того ранку Буня пощастило. Тільки господиня відчинила двері до сараю, як мале розігналося і пронеслося повз її ноги на вулицю.
Воно мріяло про те, щоб побачити двір, місяць - від самого народження.
Але що далі?
Поруч з дверима курчата дзьобають зерно.
- Обережно! Ко-ко!
На Буню розправила крила квочка Дуся. І мале поросятко понеслося далі в двір.
- Няв!

У одному чарівному саду росло дуже багато цікавих рослин.
На клумбах цвіли дивовижні фіалкт, петунії, троянди.
Довкола саду був живопліт із малини, смородини, порічок.
Тягнулися до сонця соковиті черешні, вишні, персики, абрикоси, яблуні і груші.
І тільки підпертий Виноград стояв якось осторонь. Він не міг ні з ким поговорити, когось послухати, порадіти здалека за хороший урожай.

- Мишку, Мишку йди сюди!
Ведмедиця М'яколапка визирнула з домівки, виглядаючи сина у пагінцях молодої малини. Поміж зеленого дрібного листя легко було розгледіти пухнасту потилицю.
Та Ведмежа не зважало на мамин голос.
Тоді ведмедиця тиїенько підкралася, і щоб не злякати малюка, зазирнула йому через плече.
На невеличкій незабутці - і звідки вона тут взялася - сиділа бджола.

Зайчик Куць рюмсав над листком. До нього підбігла білочка Руся і спитала стурбовано:
- Куцику, що з тобою?
- Та мама каже, що Літо вже йде. Хочу йому листа прощального написаааати.
- І чого плачеш?
- Бо... Бо... Добре влітку було. Тепло. Грався з тобою, їжачком Голочкою, борсучком Борисом, єнотиком Ласуном... А як нас ведмедик мишко вчив рибалити?! Чи лисичка Рудка сліди замітати?!

Вранці в лісі Совеня слухало як Ведмежа йшло снідати.
Воно несло маленьке відерко до малинника.
- Пугу! Пугу!
Відерце впало у воду. Ведмежа якраз переходило струмочок.
- Навіщо мене лякати? - з докором спитало воно.
- А що робити, як не спиться? - стантеличено спитало Совеня.
- Може, ти мало літало і не втомилося? - Ведмежа почало схилятися за відром.
- Усю ніч, - зітхнуло пташеня.