Нічна незнайомка

Місяць вже круглобоким яблуком впирався на верхівку сосни, коли з дупла вилетіла сова. Вона вже встигла поприбирати вдома старий мох і кілька випадково впалих листків, перевірила своїх малих совенят, що клубочками ганяли ляльку совку в своєму закутку, і аж тепер вибралася з дому.
Але що це?
Навпроти неї летіла незнайомка. Таких літунів сова тут не пригадує.
- Ти хто? Ух-ух! - спитала вона на льоту.
- Кажаниха Кухар. Шукаю тут собі новий дім, бо старий вітром звалило.
Нічна гостя присіла на гілку від втоми. І собі нічого не лишалося як теж зупинитися. Совина сім'я була єдиною в цьому великому лісі. А от пустих дупел - безліч. Там білки перебралися ближче до грибної галявини, там вітер вирвав стару всохлу гілку і утворилося невеличке дупло...
- О, знаю!!! Я знаю, де тобі буде затишно! Тут поруч! До речі, мене Сонею звуть.
Сова злетіла і кажаниха розправила крила теж. Вони неслися крізь темний ліс у бік старої липи.
- Там між гілками ховається невеличке дупло. Воно не таке крихітне, як після зваленої вітром гілки, але й не таке крихке, як те, що покинули білки.
- Дякую!
Куха кинулася впорядковувати нову домівку. А сова згадала, що в неї совенята негодовані, і полетіла шукати здобич.
Але новим сусідам, та ще й нічним літунам, вона рада. Бо в літню ніч можна залюбки літати наввипередки. Тільки вона про це поговорить, як сусідка трохи освоїться. Ну а поки...
Внизу промайнув мишачий хвіст ,і сова полетіла туди.

©Марія Солтис-Смирнова