Сніг!

Білка Хвостуля виглядала з дупла. Дятел Стук (місцевий метеоролог) вже два дні тому обіцяв сніг, а його все нема і нема.
- Знову сніг виглядаєш? - спитала мама.
Попри неї малеча вже тричі бігала до входу за ранок.
- Летить! Летить!
На порозі з'явився якийсь зелений пернатий незнайомець.
- Мамо, це сніг?
- Нема ще снігу, - відхекався непроханих гість.
- А ти хто? - недовірливо спитала Хвостуля.
Старша білка теж підійшла до входу.
- Я - папужка Дзьоб. Втік від двоногих, бо вони завели собі кота. А він мене лякає.
- Не сніг, - розчаровано мовила руденька й пішла гратися своїми ляльками-шишками.
- Пане, зима. Як ви думаєте не замерзнути в лісі?
- Я про це не подумав! Доведеться з котом підписати мирний договір.
Папуга розвернувся до виходу, розправив крила і зник на вулиці так само швидко як і з'явився. А там почали кружляти білі сніжинки.
- Хвостику, сніг летить.
Білочка невпевнено повернулася до входу:
- А це точно не ще один папуга.
- Сподіваюся, Дзьоб долетів і не змерз, - сказала мама за спиною.
Хвостуля висунула носика на вулицю, і туди сіла маленька біла зірочка. Білочка навіть боялася дихати, щоб ця краса не розтанула завчасно.
Мама обійняла малу, І вони вдвох спостерігали, як біліє увесь ліс.
А сніг все падав і падав.
З вікна неподалік на нього дивився кіт Пух:
- Як добре, що ти повернувся, Дзьобику.
Поруч за прутиками клітки сидів зелений папуга і дивився вдаль. Його нові друзі нарешті дочекалися снігу.

© Марія Солтис-Смирнова