Світлячок і Сом

Вечоріє.
Небо з одного боку натягує темну ковдру.
Світлячок Світик вилетів до озера. Він любив сідати на човен і заглядати звідти у воду.
Одного разу до човна несподівано підпливла велика вусата риба. Вона дуже здивувалася маленькому світлячку:
- Ти не зірочка? - допитувався Сом.
- Ні.
- А чим докажеш?
- Я зараз покличу всіх своїх родичів. Ой, ні, не зараз, але завтра всі ми пролетимо сюди, - запевнив Світик.
Наступного вечора світлячків біля води було настільки багато, що вони влаштували світловий виступ. Комашки показували як гойдаються дерева, як крутиться веретено, як розлітаються парашутики кульбаби.
Сом був у захваті. Він врешті-решт повірив що то не зірки. Хоча маленькі світлячки втілили всі його бажання.
- Дякую тобі, - мовила велика вусата рибина, коли втомлений Світик разом із іншими сів на човен перепочити. - сподіваюся, це не останній ваш виступ перед мешканцями озера. Мені було тут трохи самотньо, бо дрібнота лякається моїх розмірів. А вас вони не зачіпатимуть. Я про це подбаю.
- Я прилітати у найчастіше сам, - сказав світлячок. - Мені так подобається рахувати зірки не лише в небі, а й на воді. Та нам вже час додому.
Зграя світлячків піднялася вгору.
І Світик почув позаду:
- До зустрічі.
Він знав, що прилетить сюди ввечері.
Лиш би дощу не було.

© Марія Солтис-Смирнова