Разом

Велетень Незграбко йшов до свого друга гномика Скромка.
Він жив високо на горі. І до його хатинки велетню треба було пройти крізь ліс.
Біля лісової стежини росла молоденька сосна, яку Незграбко не побачив і зламав гілку.
Пощастило, що до друга залишалася рукою подати, і решта лісу вціліла.
- Скромку ти де? Ми ж мали разом гуляти!
- Але я незнайомців боюся, - почув велетень десь з середини домівки.
- А я по дорозі все ламаю. І навіть пташку можу випадково проковтнути. Але разом нам не страшно. Ходімо.
Струмко виглянув за дверей і взяв Незграбка за руку.
В цю мить вони обоє стали однакового росту - велетень зменшився а гномик, навпаки, виріс.
Вони разом пішли гуляти. Скромко знайомився з рибалкою, старенькою бабусею, вітався зі всіма звірятами і нікого не боявся.
А Неграбко нічого не зламав.
І їхня дружба від таких прогулянок тільки зміцніла.

©Марія Солтис-Смирнова