Наші пернаті друзі

Якось на дереві між гніздами маленьких ворон з'явилася коробка з бантиком.
- Це мені, це мені! - кричала найстарша Каркуся.
- Моє! Моє, - тягнув за стрічку Кар Карович.
І тільки у сусідньому гнізді тихо чепурилася Чорнопера. У неї мав бути концерт в лісовій опері.
Маленька ворона спокійно чистила оперення між розспівкою:
- А-о-у-е-и-і! А-о-у-е-и-і!

У діда був старий барабан.
Колись він був музикою і грав на ньому по весіллях. Та роки взяли своє. І сил грати на інструменті дід вже не мав.
Так і стояв барабан у подвір'ї, поки його не помітила сорока, бо був зі срібною пряжкою і позолоченими дзвіночками з боків.
І сорока надумала його собі забрати.
Та де ж там! Така мала! Але ж вперта!

Того сонячного ранку сова Пуга ніяк не могла заснути.
- Така гарна золота і сонячна днина! Як спати?!
Вона заварила собі горнятко запашної кави.
Кружечку власноруч виліпив сусід Кріт. А от сушити подарунок довелося вже самій сові, хоч вона й не дуже любила сонце.
Кава подіяла. Очі розплющилися сильніше, сонце вже не сліпило. І сова полетіла обдивлятися, що ж натворила Осінь у рідному лісі.

Був погожий осінній день, коли мама попросила Оксанку зібрати з городу моркву.
Дівчинка взяла сапку, щоб було легше, і пішла на грядку.
Поки смикала, до городу пристрибали двоє зайченят. Вони з сумом дивилися, як їх їжу Оксаночка викопує собі. Дівча вгледіло гостей, взяло кілька морквин і дуже обережно підійшло до вухастиків. Ще й капустинку зірвало по дорозі:
- Це вам!

Одного ранку, коли гусачок Пушок виглянув з-під маминого крила, то побачив, що з неба йшов дощ.
Великі краплі вкрили і кущі смородини, і листя горіха, котилися по даху собачої буди та білому паркану вниз, щоб злитися в калюжі.
- Нам доведеться сидіти тут? - спитав Пушок.
- Ні, лише зачекаємо, поки дощик стане менший, тоді підемо калюжі міряти, - засміялася гуска-мама у відповідь.