Дивачка Сова

Сова Пуга так голосно сміялася, що білочки Руда і Прудка спочатку навіть злякалися.
З новою сусідкою вони встигли лише познайомитися вранці, коли вона поселилася у пустому дуплі старої сосни.
Але сміх не припинявся. Тому обидві білочки перезирнулися і пішли до тої дивачки дивитися, що сталося.
Сміх привабив ще кількох зацікавлених: дятла Дзьоба, пару сизих голубів і їжака Гостроносика, який бігав довкола дерева внизу в очікуванні.
Птахи сиділи обабіч від входу і кліпали.
Руденькі хвостулі зупинилися на порозі, як вкопані.
Перната господиня знову голосно розсміялася. Вона дивилась у книжку і реготала:
Ух! Ух-ух-ух!
І лише тоді, коли Руда від нового “ух” стрімко підняла хвоста, Пуга розвернулася і затихла.
Ви що, ніколи не бачили, як хтось регоче над книжкою?
Несподівані гості на порозі дружно похитали головами.
Може, ви взагалі ніколи книжок не бачили? - сові вже було не до сміху. Вона змалку жила біля бібліотеки і читала. - І читати не вмієте?
Всі знову похитали, що ні.
І куди я прилетіла? І де я поселилася? А хочете навчитися?
Так! Так! - закричали гості.
Звісно! - додав знизу їжачок.
Пуга уважно подивилася на своїх гостей.
Завтра починаємо навчання. А я полечу до бібліотеки. У них є коробка з написом “Макулатура”, то там стільки цікавинок можна знайти.
Наступного ранку вчителька спустилася на галявину з “Букварем”.
У книжці поруч із літерами звірята могли зустріти зайця, білку, їжака. І учні дуже раділи, коли могли прочитати перше власне слово. А потім написати щось.
Так дивачка сова зробилася своєю.
Особливо, коли читала лісовим звірятам ввечері на галявині казки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна