Наші пернаті друзі

Велика гуска сиділа на яйцях.
У новому пташнику вона поки що була єдиною мешканкою. І незабаром тут з'являться її дітки.
Хоча дещо її дивувало: яйця були якісь різні. Одні жовті, інші білі, менші та більші.
Лагідне весняне сонечко гладило гусці білу спинку, навіваючи сон. Ще й вітерець з вербою за вікном наспівували колискову.
"Стук-стук!"-- почулося знизу.

Серед затишного гаю, на кущі калини, поміж гілочок у гніздечку жив соловейко зі своєю сім'єю.
І такий у нього був гарний голос, що цілий ліс слухав: звірята і комахи завмирали, навіть вітер припиняв листя ворушити.
Ріс у тому гніздечку маленький соловейко. Що ноту візьме, хочеться вуха затуляти.
Сильно малюк через це переживав.
А мама з татом сміються:
-- Тренуйся, рости,і все буде добре.

У одному селі, з самого краю, неподалік від лісу стояла хатинка.
Невеличка, чепурна.
І жила там молода сім'я.
Чоловік за лісом наглядав, звірятам допомагав, дерева лікував, а жінка біля хатки господарювала: курочок і гусей гляділа, поросятко завела, корівку і пару овець.
Та ніяк вони не могли діток дочекатися.

Біля одного озера з чистою-чистою водою жив пелікан.
Його дзьоб був такий великим, що туди поміщалось багато рибки.
Тому птах ніколи не був голодним – у нього завжди були запаси в роті.
Так він і звик з дитинства багато їсти.
Згодом пелікан так поправився, що йому важко було долетіти з рибкою до гнізда. Але він продовжував їсти все, що помістилось у великому дзьобі.

Неподалік одного мальовничого села, на крайній хаті якого бузьок збудував собі гніздо, було велике болото.
Довкола нього ріс густий очерет.
Саме там і поселилась гарненька чапля.
Добре, що жаб на болоті було багато, тому птиця ніколи не бувала голодною.
Бузьок полював на довколишніх полях. То тут,то там він знаходив або вужа або зелену жабку.