Наші пернаті друзі

Пташеня Дзьобик весело щебетало в гнізді.
Тато з самого ранку полетів на полювання. А матуся ось тут поруч з гніздом поралась.
То гілочку з листочком принесе, дірочку закладе, то під дерево за грудкою землі спуститься, то глиці принесе, щоб малюку м'якше було.
Інші братики й сестрички терпляче чекають на своїх місцях. А Дзьобику не сидиться.

Жила серед міста на високій тополі ворона.
Так як гніздо мала вона височенько, то й бачила далеченько.
Як хтось крихти горобцям за шибку кине, ворона перша на тому вікні, як кішка кільце ковбаски з тарілки поцупила, то й з нею чорнокрила потягається, щоб відібрати.
Та найбільше вона полюбляла свяку зелень та насіння.

На подвір'ї лісової школи сиділо ведмежа. Воно дивилось, як його друзі вовчик Сірий і лисичка Білолапка грають в класики.
Біля Бурого лежали блискучий гребінець і викрутка -- друзі боялись загубити. Та й свого дзвіночка малий витяг.
Уроки вже закінчились, можна було трохи погуляти.
За медком сходити...

Велика гуска сиділа на яйцях.
У новому пташнику вона поки що була єдиною мешканкою. І незабаром тут з'являться її дітки.
Хоча дещо її дивувало: яйця були якісь різні. Одні жовті, інші білі, менші та більші.
Лагідне весняне сонечко гладило гусці білу спинку, навіваючи сон. Ще й вітерець з вербою за вікном наспівували колискову.
"Стук-стук!"-- почулося знизу.

Серед затишного гаю, на кущі калини, поміж гілочок у гніздечку жив соловейко зі своєю сім'єю.
І такий у нього був гарний голос, що цілий ліс слухав: звірята і комахи завмирали, навіть вітер припиняв листя ворушити.
Ріс у тому гніздечку маленький соловейко. Що ноту візьме, хочеться вуха затуляти.
Сильно малюк через це переживав.
А мама з татом сміються:
-- Тренуйся, рости,і все буде добре.