Skip to Content

Будьмо друзями

Велика гуска сиділа на яйцях.
У новому пташнику вона поки що була єдиною мешканкою. І незабаром тут з'являться її дітки.
Хоча дещо її дивувало: яйця були якісь різні. Одні жовті, інші білі, менші та більші.
Лагідне весняне сонечко гладило гусці білу спинку, навіваючи сон. Ще й вітерець з вербою за вікном наспівували колискову.
"Стук-стук!"-- почулося знизу.
Гуска стрепенулась. Перше пташеня вибралось з яєчка, а тоді, посунувши решту, і з-під мами.
Жовтесеньке, зовсім маленьке, з гострим дзьобиком. Але чомусь лапки без перепонок! Та й шийка якась коротка!
Мама-гуска ще раз обдивилась крихітку.
Аж тут знизу почувся тріск.
Друге пташенятко було трохи більше, серед жовтих з сірими пушинками, але теж без перепонок на лапках. Хоча з довшою шийкою.
"Це, мабуть, сон," -- подумала гуска.
Ні одне з пташенят не було схоже на гусяток.
Але тут з-під матері вибралось ще одне.
І з перепонками на лапках, і з шиєю гусячою.
Малюки обдивились один одного, зробили кілька кроків біля мами і залізли до неї під крильце.
Пройшло кілька днів. Зі всіх яєчок вилупились пташенята, тільки це не полегшило життя гуски.
Крихітні жовтенькі кульки з гострими дзьобиками і лапками без перепонок мало того, що не допускалися вищими за них сіруватими пташенятами до їжі, так ще й і ті, й інші боялися води.
Добре що хоч половина діток любила хлюпатися в калюжі. Але й ці знаходили змогу посперечатися за черв'ячка.
І всі малята трималися групками з такими ж як вони.
Так минув місяць.
Відмінності між пташенятами стали ще помітнішими. І стара гуска розпізнала серед них і трьох курочок майбутніх, одного півника, двох індиків і двох індичок, четверо гусочок та трьох качечок.
Всі вони за літо підросли. Тепер вже індичата і курчата копошилися на подвір'ї, скубли травичку, шукали черв'ячків.
А гусенята і каченята ходили на ставок плавати.
І, здавалось, суперечок мало б поменшати, та не тут то було.
--Ми хочемо спати біля дверей!-- кричали індичата.
--Ні, це наше місце! --зауважували каченята.
Курчата намагалися триматися біля старої гуски, але гусенята їх витісняли.
Та ось наступив ранок.
Молодий півник видерся на віконечко у пташнику, щоб привітати сонце:
-- Кукуріку!
Всі почали прокидатися.
Але старої гуски чомусь не було.
Просторе сідало привернуло увагу всіх, і молоді пташки спочатку стали кликати гуску.
Вона не озивалась.
Тому рушили на її пошуки.
Мокра після нічного дощу земля повернула курочок назад. Відважні індики пройшли ще кілька кроків, але калюжі до пояса їх теж завернули.
Гуси й качки перевірили все подвір'я, але гуски так і не знайшли.
Коли вони повернулись, у пташнику почався гармидер. Всі хотіли осиротіле сідало забрати собі. Хоча курочки вже поважно на ньому повсідались.
-- Ми хочемо тут жити! -- кричали індичата.
-- Ні,, ми будемо! -- впирались курочки.
Гусенята повитягували шиї, почали шипіти і позганяли всіх.
Качки в цей час спокійно вмостилися в пустому сідалі.
І знову почалось все з початку...
Так тривало кілька днів.
Ніхто не виходив з пташника погрітися на ще теплому сонечку або навіть поїсти.
А всередині було все перевернуто.
Знесилені курчата, індички, качечки і гусочки лежали хто де, але сідало старої гуски було пісте.
Та наступного ранку до пташника завітала господиня.
Вона аж злякалась.
Та не розгубилась, а стала приводити все до порядку.
Курочок і півника поселила біля віконця, щоб найпершими бачили світанок і будили решту. Їм навіть драбинку з другого боку зробили разом з господарем.
Качечок і гусочок розвели по два боки корита з водою. Тепер вони могли плавати навіть у пташнику.
Індикам відвели місця біля дверей.
І так нові сідальця сподобались мешканцям, що вони навіть сваритись перестали.
Навпаки, тепер один одному допомагали. Вони ж друзі.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна