Наші пернаті друзі

Жила на світі маленька гарненька синичка, яка сильно любила сонечко.
Маленька пташка щоранку летіла високо в небо, щоб привітати сонце.
Та літні сонячні дні швидко закінчились, а їм на зміну прийшли холодні осінні дощі з вітром.
Та синичка все одно щоранку вітала сонечко, хіба що у дні, коли хмари повністю затягували небо, вона , сумуючи, сиділа у своєму гніздечку.

На землю швидко падав сніг.
А вітер був такий сильний, що кружляв легенькі сніжинки дуже довго перед тим, як покласти їх до братів та сестер у невеликі кучугури.
Снігопад розпочався ще два дні назад, а велика хмара - мама цих сніжинок, здається, ніяк не могла зупинитися, кидаючи вниз все нові пригорщі білого й пухнастого снігу.

На вулиці вже потроху холоднішало.
Листя на деревах з кожним днем ставало жовтішим, а з хмаринок все частіше падав дощ, не легенько накрапав тепленькими краплинами, як влітку, а й справді падав, важкими краплями розбиваючись об асфальт.
Ластівки вже потроху збиралися відлітати в теплі краї.