Як лелека щастя приніс

У одному селі, з самого краю, неподалік від лісу стояла хатинка.
Невеличка, чепурна.
І жила там молода сім'я.
Чоловік за лісом наглядав, звірятам допомагав, дерева лікував, а жінка біля хатки господарювала: курочок і гусей гляділа, поросятко завела, корівку і пару овець.
Та ніяк вони не могли діток дочекатися.
Поки однієї осені, коли листочки лише почали жовтіти, а пташки готувалися відлітати у теплі краї, господар одного ранку не знайшов на подвір'ї молодого лелеки.
Птаха забрали до хати, поклали його поблизу печі, вкрили свиткою.
Але перебите крило не дозволили лелеці полетіти на зиму далеко.
І він залишився.
Як тільки зійшов сніг, а річка скинула крижані кайдани, гість, що став людям рідним, вийшов з хати.
Лелека розправив крила і полетів.
Спочатку його рухи були не чіткими, але кілька кіл довкола хати, і птах полетів вгору.
Люди лише спостерігали з вікна.
-- Тепер він полетить від нас, -- сумно мовила молода жінка.
-- Глянь-но, повертається, --- розрадив чоловік.
Але птах не спішив до хати.
Він приніс щось на подвір'я і полетів далі.
Господарі вибігли подивитися.
Бузьок залишив після себе кілька гілочок.
А за кілька днів коротких польотів він зробив собі на хаті гніздо.
Які раді були чоловік з дружиною, коли лелека привів собі пару.
А згодом у гнізді й пташенята з'явились.
За цією радістю і повсякденними клопотами минуло трохи часу.
Вже лелечата і літати вчаться.
Рано-вранці господарі прокидались від клекотання. Птахи летіли до річки чи у поле.
І от, одного вечора, коли чоловік повертався з лісу, а дружина повертала корівку з пасовища, на порозі будинку вони побачили свого лелеку. В дзьобі у нього був пакунок. Він обережно поклав пакунок господині до рук.
А звідти почулось:
-- Агу! Агу!
Маленька дівчинка тягла ручки до мами.
Так птах віддячив за порятунок.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна