Добрі сусіди

Неподалік одного мальовничого села, на крайній хаті якого бузьок збудував собі гніздо, було велике болото.
Довкола нього ріс густий очерет.
Саме там і поселилась гарненька чапля.
Добре, що жаб на болоті було багато, тому птиця ніколи не бувала голодною.
Бузьок полював на довколишніх полях. То тут,то там він знаходив або вужа або зелену жабку.
Настало літо. Небо вже дуже давно не затягували хмаринки, а жовтогаряче сонечко припікало все сильніше.
Тому зовсім скоро всі жаби з поля повернулись поближче до води.
Бідний бузьок іноді цілий день не міг знайти поживи. А його ж у гнізді чекали діти.
Тому одного разу він полетів у розвідку.
На горизонті виднілась блакитна стрічка річки, у якій саме купалось сонце, поруч зеленів ліс, такий густий і великий, що птах навіть не хотів туди залітати.
Поки не побачив,як не далеко від узлісся заблищала вода.
«Лісове озерце?» - задумався птах.
Він полетів туди.
По болоту саме походжала чапля.
Вона збирала жабок собі на вечерю.
- Здоровенькі були, - сказав бузьок.
- Привіт, - відповіла чапля.
- А тут багато жаб? – попитав гість.
- Дуже, - погодилась господиня.
- А на полі їх більше немає. Від спеки всі повтікали, - сумно продовжив бузьок.
- Ну тоді пригощайся, - закінчила чапля.
Гість не лише добре поїв сам, а й дітям жабок наловив.
Коли ж зібрався летіти, чемно подякував мешканці болота.
- Прилітай ще. Туті їжі вдосталь, і сумно мені не буде, - сказала чапля.
Відтепер чапля і бузьок щодня полювали разом. А, коли до них приєднались маленькі бузьки, тиші на болоті взагалі не стало.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна