Про безхвосту сороку

Жила у лісі сорока. Вона вважала себе дуже привабливою, тому часто дивилася в річці на своє зображення. А, коли літала у містечко неподалік, видивлялась себе у блискучих речах.
Лісові мешканці зробили її поштаркою, бо стільки новин, як сорока, ніхто більше не знав. Та й літала вона швидко.
Та от біда, іноді, коли у сороки не було ніяких новин, вона їх просто вигадувала.
Тому в зайчика іноді відпадали вуха, а лисиця губила свій хвостик, коли поверталася з полювання.
Небилиці сорока розповідала все частіше, тому якось всі звірі і птахи зібрались на нараду.
- Треба її провчити, - сказав ведмідь.
Він був найстаршим, тому давно вже головував на зборах.
- А як? - спитали зайці.
Сіренькі вже й самі почали вірити, що їхні вушка повідпадають, тому притримували їх передніми лапами.
- Що сорока любить найбільше? - спитав їжачок.
Його всі поважали за розум.
- Ми знаємо! - закричали руденькі білочки. - Найбільше сорока береже свій гарний хвіст.
- Пропоную за кожну небилицю, яку вона розкаже, виривати з хвоста сороки пір'їнку.
- Всі згідні? - спитав ведмідь. - Якщо не перестане розповідати дурниці, залишиться без хвоста.
Сорока якраз підлітала до галявини, де зібрались усі лісові мешканці.
- А ви чули, що рак щуку ущипнув. Бідна щука навіть з озера втекла...
І тут поштарка відчула, що хтось потяг її за хвоста.
У лапі лисиці залишилась пір'їна.
- За що?
Ведмідь розказав сороці про рішення звірів.
Але лісова поштарка не сильно переймалась: пір'я на хвості багато, а небилиці вона розповідає рідко.
Так і продовжувалося лісове життя. Тільки деколи хтось зі звірят тягнув сороку за хвоста.
Того сонячного ранку поштарка якраз летіла до міста за новинами.
Але її відображення у річці було якесь інакше. Сорока опустилася нижче, і побачила, що на хвості у неї залишилась лише одна пір'їна.
З того часу лісова поштарка розповідала лише правдиві новини. Аїї хвіст за кілька місяців знову став гарним.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна