Синичка в Бразилії

Синичка повертіла головою. Ще вчора все листя на липі було зелене. А до всохлих духмяних квіточок поспішали бджоли і дрібні комашки, якими можна було й поснідати.
Зараз на сусідньому клені осінь позолотила кілька листочків, а кінчики-пальчики ще кількох вмочила у червону фарбу.
Ще тепле вчорашнє сонечко сьогодні виглядало з-за великих сивих хмар, які, здавалося, зараз розплачується, сумуючи за літом.
"Не хочу тут зимувати! -- вирішила жовтогруда пташка. -- Треба подумати, де зимою тепло."
Вона підлетіла до вікна, звідки часто не лише смачно пахло, а й на підвіконні залишали зернята та хлібні крихти для пернатих.
Кватирка була відчинена. І поруч з вікном розмовляла коробка, яку люди називали "телевізором".
-- У той час, коли в нас випадає сніг, Південна Америка купається в сонячному літі...
"Полечу в Америку!"
Синичка змахнула крилами і полетіла. Найближчий аеропорт не мав літаків, що летіли до Південної Америки. Та завзята пташка не здавалася. І летіла все ближче до мрії. Поки не опинилася в Іспанії.
-- Сі, сі, Бразилія! -- погодився допомогти мандрівниці барселонський голуб і вказав на літак, що мав перетнути океан.

Коли Синичка приземлилася, її зачарували відтінки зелені довкола. Блазильська гостя піднялася вище, щоб побачити якнайдалі. Блакитна вода віддзеркалювала чисте небо, а зелень переливалася на сонці.
Тільки тепер, як розім'яла крила, пташка згадала, що добре було б і поїсти.
Вона опустилася майже до землі, коли її збила якась крихітка.
"Комашка!"
Зраділа синичка і полетіла навздогін.
Але наздогнати манюню було важко. Поки та не зупинилася. І тут мандрівниця побачила, що то геть не комаха. Перед нею висіла, тріпочучи крильцями, крихітна пташина.
-- Ти любиш пилок? Залюбки з тобою поділюся.
Фіалкові крильця метушилися біля такої ж фіолетової квіточки.
-- До речі, звуть мене Блискавка. Я -- чемпіон Бразилії по швидкості.
-- А я навіть імені свого не знаю. Просто синичка. Цвінь.
-- То й будеш Цвінь. Ось, перекуси. А тоді познайомлю тебе з іншими. Надовго до нас?
-- Зиму перечекати. Там, у Європі, -- показала пташка в той бік, де був її дім на її думку.
-- Що ж! Тоді полетіли!

Червона квітка, до якої підлітали Синичка зі своїм новим товаришем Блискавкою здалеку нагадувала лілії, що цвіли на далекій Батьківщині.
-- Гарна квіточка.
-- Ну, я тебе не зовсім до квітки привів, -- посміхнувся маленький бразилець.
З-за пелюстки виглянуло таке ж барвисте крило.
-- Знайомся, моя подруга Віолетта.
-- Я б назвала її Веселкою. Глянь, між пір'їнок сховалися геть всі потрібні кольори.
Нова подруга перестала метушитися біля квітки і приєдналася до гурту:
-- Веселка мені теж до вподоби, -- прощебетала вона. -- Можеш мене так і називати. А поки треба знайти Довгодзьба іможна рушати на екскурсію нашим парком.

Пінкі була неподалік. Вона зависла перед квіткою з безліччю тичинок.
-- Привіт, подруго, глянь, яка в нас гарненька гостя. Прилетіла до нас зимувати.
-- Зимувати? Це що? -- ця крихітка щось намагалась дістати з квітки. І геть не звертала уваги но друзів.
-- Ну, у нас зима, коли з хмар падає холодний білий сніг, мороз ховає річки під кригу, а дерева розгубили все листя, -- засміялася Синичка.
Пташка-колібрі з рожевим хвостиком якраз розвернулася, знайшовши згубу:
-- Добре, що у нас її нема. Полетіли, покажемо тобі наше спекотне літо.
І четверо пташок помчали крізь зелень.

© Марія Петрівна Солтис-Смирнова