Третя пригода маленького козлика

Маленький козлик з кожним днем ставав старшим.
Щодня він з матусею ходив на пасовище, де росла зелена соковита травичка.
Але через певний час сонечко стало менше припікати, дні почали коротшати, а травичка чомусь пожовтіла.
- Осінь наступає, - пояснила мама.
- А що це таке? - запитало козеня.
- Незабаром пташки відлетять у теплі краї, листя з дерев опаде, а трава на пасовищі стане несмачною.
Малюк навіть спочатку не повірив козі.
Пройшло кілька тижнів, поки мале козеня не побачило високо в небі зграю птахів. Вони летіли дуже високо. Маленьке хотіло попросити їх залишитися, але скільки козлик не біг за птахами і не вмовляв їх, ті навіть не сповільнили руху.
- Йде вже осінній холод, - долинуло десь зверху.
Козлик швиденько повернувся до мами і господині, поки вони не почали переживати.
" І що це таке, холод? Чого його боятися?" - подумав він.
Але запитати у матусі забув, бо біля них на траві стрибали коники і літали бджілки з метеликами.
Комахи влаштували такі веселі ігри у перегони, що козеня навіть спершу не згадало про голод.
Малюк спостерігав за маленькими істотами, які і літали, і стрибали по квіточках.
Коли комашки відлетіли подалі, козлик почав їсти. Але щось не те було з травою - вона була не така смачна, як вчора. Кудись поділись соки.
- Скоро доведеться їсти лише сіно, - зажурилась мама-коза.
- Сіно? - здивувався малюк.
- Сіно - це суха трава. Свіжої незабаром вже не буде, у цьому році якась швидкоплинна і холодна осінь, - відповіла вона.
Згодом всі повертались з пасовища.
Козеня дивилось, як вітер зриває пожовтіле листя з дерев.
Та й сонечко сховалось за велику сиву хмару.
- Ще й дощ піде, - зажурився малюк, - знову не зможу спостерігати за зірками.
У той вечір хмара, мабуть, сердилась на землю, бо вилила на неї ціле море сліз.
Козлик, щоб не замерзнути, притулився до мами і слухав завивання вітру.
"Здається, я зрозумів, що таке холод," - подумав малюк перед тим, як заснути.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна