У квітковім царстві

На лужку ромашка вранці умивалась,
Сонечку ясному щічки підставляла:
-- Буде гріти сонечко, а дощ поливати,
Будуть квіти-діточки цвісти й виростати.
Присів на пелюсточці метелик спочити,
Аж до поля дальнього мав собі летіти.
Та сховала сонечко сива-сива хмара,
І Ромашка гостя свого укривала:
-- Крильця твої захищу
І самого не лишу,
Колискову поспіваю
"Баю-баю".

Одна бабуся дуже сильно любила квіти. Тому мала чудовий квітник.
Головною прикрасою його були дві троянди.
Одна -- яскраво червона. Особливо гарною квітка виглядала, коли ранкові промінці сонця виблискували у краплинах роси, що зібралися на квітці.

Довкола квіткового місла на вежах-пагорбах росли дзвіночки-вартові.
Саме вони попереджали мешканців міста про приліт працьовитих бджілок лагідним дзвоном.
Коли ж наближалась буря, дзвоники тривожно дзеленчали.
Не забували вартові і будити квіти зі сходом сонця.

Серед великої лісової галявини барвисті польові квіточки влаштували собі власну країну.
Ромашки і волошки підступили близько-близько до кущика шипшини, що ріс поруч.
Саме тому, що кущик був найвищий, а гілочки його були вкриті колючками, маленькі квіточки обрали Шипшину своєї королевою.
Тільки забули маленькі про те, що кущик ховатиме від них сонечко.

А на дворі ще була зима.
От лише сили її вже майже покинули, тому хитра сива бабця тільки інколи посипала снігом і морозила птахів та звіряток.
А в той час у землі, майже біля самої поверхні квіти вистроїлися в чергу, хто за ким буде рости.
Та от лихо. Ніхто не хотів бути першим. Всі боялися, що Зима заморозить.
Аж ось, з якогось далекого куточка вийшла маленька біленька квіточка.