Казка про дві троянди

Одна бабуся дуже сильно любила квіти. Тому мала чудовий квітник.
Головною прикрасою його були дві троянди.
Одна -- яскраво червона. Особливо гарною квітка виглядала, коли ранкові промінці сонця виблискували у краплинах роси, що зібралися на квітці.
Інша квітка -- блідо-рожева. Навіть майже біла. І така тендітна, що стала подругою місяця,який щоночі розповідав троянді історії своїх подорожей по світу.
Так і жили квіти: одна, чекаючи сонячного променя, інша -- нічних історій.
Та одного ранку все змінилось.
"Що таке? Що це?" -- думали маленькі квіти братчики.
"Щось незнайоме," -- крізь сон подумав піоновий кущ.
Тільки квіти троянди побачили,що розбудило цілий сад.
До бабусі приїхала онучка.
Маленька Вікторія бігла босими ніжками по доріжці, поки не побачила квітів.
Дівчинка нагнулась і погладила братчики.
-- Які гладенькі! -- вигукнула радо вона.
Потім нагнулась і понюхала.
Далі Вікуся підняла голівку і побачила червону троянду:
-- Красунечка, -- прошепотіла маленька.
А блідо-рожеву квітку від дівчинки ховали листочки.
Маленька побігла в будинок.
-- Чула? Я красунечка! -- запишалась собою червона троянда, на пелюстках якої вигравала у промінні роса.
Та тендітна подруга їй не заздрила, листяко від неї потягнулось до ранкового сонечка, і квітка розкрилася в усій красі, розносячи по саду гакий ніжний запах.
Вікуся згодом знову прийшла в сад.
І побачила блідорожеву троянду.
Та росла квітка високо, дівчинка намагалась її дістати, та вколола пальчика.
Тому, з плачем, кинулася геть.
Бабуся пояснила, що квіти так захищаються, тому маленька з того часу лише здалека дивилась на красунь.
А вони дарували дівчинці чудовий запах. І поруч з старшими сестрами на кущах з'явились менші квіточки, задіючи захвату маленької господині.
Тепер місяцеві розповіді слухали обидва кущі, але недовго.
Бо Вікторію вранці слід зустрічати у всій красі, а для цього треба добре поспати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна