Ведмідь Микола

Налетіла осінь. Якось несподівано сильні вітри сховали сонце за хмарами, а вони рясно поливали землю дощами.
Ведмідь Микола сидів у барлозі і сумував: він не з'їв останні ягідки ожини, найсмачніші опеньки, не лузгав ліщинові горішки, разом із білками, а вже пора готуватися до зимового сну.
"І як домівку утеплити, якщо постійно ле дощ," - біткався клишоногий.
Довелося дрібним звірятам найстаршого мешканця лісу рятувати.
Білочки принесли зі своїх дупел сухої глиці для Миколи. Миші повитягали з нірок листя, що занесло вітром. Вовк і лисиця теж допомагали утеплитися - моху принесли.
Зрадів ведмідь такій допомозі і витяг із дальнього кутка горщика з медом, який йому бджоли влітку за допомогою на пасіці дали.
Мишки мед їли по краплі. І ще по одній попросили додому.
Білочки їли мед із горішками, ще й Миколу пригощали.
А лисиця та вовк від меду відмовилися - вони не любили солодкого.
На прощання всі побажали Миколі "солодких снів" і пообіцяли провідати його відразу, як прокинеться, навесні.

© Марія Солтис-Смирнова