Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Велетень Незграбко йшов до свого друга гномика Скромка.
Він жив високо на горі. І до його хатинки велетню треба було пройти крізь ліс.
Біля лісової стежини росла молоденька сосна, яку Незграбко не побачив і зламав гілку.
Пощастило, що до друга залишалася рукою подати, і решта лісу вціліла.
- Скромку ти де? Ми ж мали разом гуляти!

- Чуєте музику?
Фея Любов глянула на сестер, але всі вони продовжували займатися своїми звичними справами.
- То тобі щось вчувається, - поправила окуляри Мудрість.
Але в наступну секунду музика стала голосніша і всі кинулись до вікна.
- Музика!
Поруч з будиночком на дереві ніколи не було чути музики досі.
Коли лісові феї відчинили двері, на порозі стояла вона.

Жив у одному лісі молодесенький дубок.
Ще два роки тому він був крихітним жолудем. А цієї весни увесь вкрився зеленим листям. Воно росло щодня, та й саме деревце тягнулося все вище до сонця.
Пронеслося тепле літечко, а осінь перетворила дубове листя у справжню бронзу.

Кіт не міг заснути. Чорна лапа все потирала очі, але вони ніяк не заплющувалися.
"От би зараз долетіти до Місяця," - думав Плямка.
На йому його рудому тілі було єдине чорне місце - лапа.
Саме нею він і бешкетував зазвичай: розгрібав вазони, пересовував непотрібні чашки на столі, які гірко пахли кавою, грався клубком ниток чи залізав у сметану.

По землі ступала Весна. Пожовкла трава раптово ставала зеленою а голі дерева вкривалися тендітними листочками.
З болота визирнула жабка. Вона любила кульбабки, але квіточок ще не було. Сонце їх ще не зігріло.
- Треба, хва, сонцю проспівати. Тепла, ква, попросити, - подумала жабка, - щоб швидше квіточки зацвіли.