Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Зависло. Погожий зимовий, хоч і короткий день, змінився паспортними сутінками.
Сірі хмари, такі важкі що ось-ось розплачуються, зібралися над селом.
Старий пес Чубай дивився на небо і завивав.
Він не любив холоду. Кістки вже давно нили на зміну погоди. І ніяка стара ковдра не зігрівала.
У-у-у!
До пса доєднався ще й вітер.
І тут під протяжну пісню цих двох пішов сніг.

На великій крижині арктики сиділа сім'я білих ведмедів. До мами пригорталися двоє ведмежат. А тато-ведмідь оберігав їх, час від часу прогулюючись.
Великий місяць уже пустив крижану доріжку до горизонту.
- Яка гарна місячна ожеледиця, - сказала Білявка.
- От би пливти аж до того дивного возу з зірок, - мрійливо додав Біле Вухо.
Ведмедиця уважно глянула в той бік, куди дивилися діти.

Того ранку Буня пощастило. Тільки господиня відчинила двері до сараю, як мале розігналося і пронеслося повз її ноги на вулицю.
Воно мріяло про те, щоб побачити двір, місяць - від самого народження.
Але що далі?
Поруч з дверима курчата дзьобають зерно.
- Обережно! Ко-ко!
На Буню розправила крила квочка Дуся. І мале поросятко понеслося далі в двір.
- Няв!

- Мишку, Мишку йди сюди!
Ведмедиця М'яколапка визирнула з домівки, виглядаючи сина у пагінцях молодої малини. Поміж зеленого дрібного листя легко було розгледіти пухнасту потилицю.
Та Ведмежа не зважало на мамин голос.
Тоді ведмедиця тиїенько підкралася, і щоб не злякати малюка, зазирнула йому через плече.
На невеличкій незабутці - і звідки вона тут взялася - сиділа бджола.

Зайчик Куць рюмсав над листком. До нього підбігла білочка Руся і спитала стурбовано:
- Куцику, що з тобою?
- Та мама каже, що Літо вже йде. Хочу йому листа прощального написаааати.
- І чого плачеш?
- Бо... Бо... Добре влітку було. Тепло. Грався з тобою, їжачком Голочкою, борсучком Борисом, єнотиком Ласуном... А як нас ведмедик мишко вчив рибалити?! Чи лисичка Рудка сліди замітати?!